Коло Будинку піонерів стоїть телескоп. Для підвищення інтересу до астрономії всім дозволяють подивитися, скажімо, на сонце — особисто пересвідчитись у наявності плям. Бажаючих випробувати «нечувану зловтіху» вистачає. Підходять цілими сім’ями, по черзі прикладають око до окуляра, пихтять, мружаться і... відходять розчаровані.
— Бачив щось?
— Ні. Все чорне.
Дорослий гляне: й справді чорне. Та-ак, позіхне дорослий, темна вода у небесах... ну, пішли далі.
А справа в тому, що старшокласник, котрому доручено стежити за технікою, забалакався з дівчиною — любителькою астрономії, певно, — а сонце тим часом вийшло з поля зору. Об’єктив тепер націлений у чисте небо, зачорнене світлофільтром. «Доглядач» зосереджений на розмові, дівчина сміється, народ відходить, чухаючи потилицю — замість плям на сонці одна суцільна пляма! — але ніхто не ставить запитань, не скаржиться. Дорослі — ті звикли все зносити, зціпивши зуби. Сонце чорне, кажете? Та самі винні, що у нас таке сонце. Який народ, таке й сонце. Кожний народ має таке сонце, яке він заслужив. І так далі. Тож дорослі мовчать. Спасибі, що хоч якось у телескоп подивитися дозволили... А дітлахи — тих у школі привчили якомога менше запитувати. Що вчитель сказав — завчи, що на дошці написано — перепиши. Повторив без запинки — відмінник. Не зрозумів — сам дурень, шукай репетитора. Ніхто не запитує — й ти мовчи. Раз усе чорне, значить, так треба...
Діточки, дорогі! Не мовчіть! Адже на вас вся надія! Дорослі — вже гаразд, нехай відмовчуються, нехай вірять, що так і треба... Але якщо ви не кричатимете «А король же голий!», то хто ж?
№204 24.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
