27 жовтня
Осінньо-вечірніми вулицями Львова гуляв бешкетний вітер: він зухвало, насміхаючись з перехожих, виривав у них парасольки і жбурляв у калюжі, де купалося золоте кленове листя. Але занудьгувавши, попросив в осені холодного дощу і вже разом із ним залюбки поливав людей, обвітрюючи їхні обличчя, азартно струшував кленове листя на старі дороги, нещадно ламав гілки дерев... А тільки, напевно, то був зовсім не дощ, а сльози панни осені, яка плакала за поламаним гіллям і за тим, що більше їй не радітимуть, бо той непроханий незваний гість-вітер чисто зіпсував її погоду, бо приніс із собою холод, якого так не полюбляють люди...
А на ранок випав перший сніг... Ще зелене листя на гілках дерев покрите осіннім снігом. І то так незвично. Притрушена снігом червоніє краплями крові калина — і їй так добре; донизу від важкого снігу пригинає свої розкішні гілки верба — і їй так важко, і лише наперекір усьому — цвіт чорнобривців визирає з-під снігу, бо хоче жити, — і йому так тяжко.
На свято Покрови випав у Львові в жовтні перший сніг — і то так гарно!
