16 вересня
Наша Катя, одержавши в шостому класі за рік найвищий бал — 12 — за старання у вивченні німецької мови, вже втретє три тижні у червні прожила у Німеччині, в сім’ї, де троє доньок-німкень (старша з яких народилась ще в СРСР) старанно і доброзичливо навчали київську школярку премудростям своєї розмовної .
Перші два рази Катя була там взимку. І хоч обидва рази поверталась з гавкаючим важким німецьким кашлем, та враження від поїздки в далеке зарубіжжя були чудовими. А літнє захоплення дівчинки мене вразили і, признаюсь, навіть трохи налякали. Адже після вже звичних позитивних відгуків і вражень, 12-річна українка зробила висновок: «Там якісь інші люди. Там все чистіше, надійніше, справедливіше і краще. Чому це так, бабусю? Чому?»
Я розгублено мовчу і розводжу руками, не в силі відповісти на те «чому»?
І все літо, як тільки Катя приїжджала в гості, я старанно водила внучку по мальовничих окраїнах рідного села, щоб ще й ще раз підкреслити, що краще рідної землі нічого на світі немає. Навіть якщо в тебе, моя дорослішаючи і думаюча людиночко, час від часу виникатиме оте «чому», на яке так важко бабусі дати відповідь.
