6 серпня
Із тривогою кожного літа чекаю на другу декаду серпня. Саме в цей час починається сезон полювання на птахів. А так як живемо ми на околиці села, де починаються луги й болото, яке виникло на наших очах на місці колишніх торфорозробок, що велись у 60-ті роки минулого століття у заплаві річки Кізки, то доводиться спостерігати, як по дамбі у камуфляжних костюмах у таким же чином розфарбованих машинах-козликах їдуть озброєні червонопикі мужичари, які стріляють увесь світловий день, навіть у сутінках. Кожен почутий постріл — то колька в серце. Бо беззахисні птахи, яких весною зустрічаю, а осінню проводжаю в далеку дорогу і поглядом, і думками, чи словами, ці крилаті божі створіння завжди викликали у мене захват. Адже політ птаха — найдосконаліший з усіх рухів, відомих людині. Всіх істот, населяючих цей світ, хто ходить, бігає, плазує по землі й плаває по воді, птахи ніби вивищують і зв’язують своїм летом із небом, Космосом. Коли людина хоче романтизувати своє буття, звертається до образу птаха: «Чому я не сокіл, чому не літаю?» Закохані летять на побачення. Летить висока людська думка. Летить душа померлого до Бога. І летить холодна куля, пущена з рушниці рукою вічно голодного, безсердечного «гомо сапіна», щоб убити птаха.
