21 травня
Немає кращого відпочинку, ніж відпустка навесні, проведена у селі, як каже батько мого найкращого друга — корінного киянина. От скажений, думала я потай. Не доводилося вам, центровим інтелігентам, працювати весною в селі: орати землю, волочити, картоплю саджати, буряки... Це ж невдячна праця нещасного селянина, який після весни ще цілісіньке літечко поратиметься на тих городах до пізньої ніченьки, а восени на останньому подиху збиратиме врожай, якого виявиться в три рази менше, ніж очікувалося... Так думала я до цієї пори. Але проведені два травневі тижні вдома змусили мене переосмислити власні життєві позиції...
Уявіть, сиджу я в садочку біля хати. Вишні білі-білі, алича солодко пахне на дві господи вправо й уліво. Вітерець підхоплює пелюстки опалого цвіту, піднімає догори й ніжно кладе мені на розпатлане волосся. Пташки співають біля річки, неначе востаннє... Мама поливає грядку, тато поруч волочить щойно засаджений город. Бачу — втомилися, нога за ногою тягнеться, голови понагинали.
— Праця облагороджує людину! — кричу з трави, аби підбадьорити.
— Ага, і робить її горбатою, — відповідає, ніби розлючений, батько.
Всі засміялися. І стало так добре й тепло... Тепер згадую, й так хочеться у відпустку, в село.
