22 квітня
Років тридцять тому із міста до нас у село приїхали на гостину родичі. Із собою вони привезли радіоприймач. То була велика рідкість. Він стояв на вікні, й щогодини шість сигналів сповіщали точний час, а ще він розважав усіх нас веселими піснями. Якось дорослі попросили мене принести їм на вулицю приймача. Бабуся, ніби щось відчуваючи, попередила: «Та не впусти ж». Саме так і сталося. І свято музики й новин скінчилося. Більше за всіх було прикро мені: тепер не буде пісень, новин — не буде веселощів...
Моя любов до музики виявилася і в підлітковому віці: коли після уроків ми прибирали в нашому класі, то невід’ємним і постійним атрибутом було прослуховування однієї й тієї ж музики (єдиної в арсеналі нашої вчительки — платівки із записами гурту «Арабески»)...
Нещодавно дізналася: моя 14-річна племінниця дуже любить слухати музику і ось уже кілька місяців поспіль збирає гроші, аби купити плеєр. Одного разу хтось із дорослих зауважив: «Такі часи складні настали, а в молодих тільки музика в голові». Я, згадуючи зламаного приймача і слухання записів «Арабесок», подумки її захищаю: молодість завжди співає...
