24 березня
Того дня трамвай №19 довелось чекати понад півгодини. Коли він нарешті з’явився, десятків зо два людей, що його чекали, все-таки втиснулись у вагони — їх було два. Та проїхавши три зупинки, ледь заспокоєні пасажири були збентежені знову. В першому вагоні контролери почали перевіряти білети. Дійшли до однієї з пасажирок, у якої проїзний документ був не в порядку. Як завжди, виникла суперечка, в яку на зупинці, на наше нещастя, втрутився й вагоновожатий, чоловік уже поважного віку.
Порушниця, за віком вдвічі молодша водія, на його репліку нахабно випалила: «Пошел вон с глаз моих, старый дурак!» На що ображений чоловік відреагував, на мій перший погляд, не зовсім адекватно: вийшов з трамваю, відмовившись сідати за кермо. Люди у вагоні на якийсь час розгубились. Нарешті загули — хто сміявся, а кому, хто оплатив проїзд і поспішав, було й не до сміху. Схвильовані пасажири вигнали з трамваю хамовиту молодицю. Тільки після того водій зайняв своє місце і трамвай рушив за маршрутом.
Я ще довго не могла оцінити, вірно чи дещо смішно повівся водій, адже в двох вагонах його чекали, може, й сотня пасажирів, втомлених, поспішаючих, роздратованих.
Дещо заспокоююсь, перефразувавши Шекспіра: «Весь світ — «дурдом», а ми в ньому — пацієнти».
