24 січня
Терпіти не можу, коли розумні, цивілізовані й виховані люди (якими, до речі, з усіх сил прагнуть здаватися українці, громадяни моєї Батьківщини) виносять на загал власні негаразди: лаються, виясняють стосунки й мало не б’ються, наприклад, у громадському транспорті. Я в таких випадках вмикаю плеєр на повну гучність і, тихенько мугикаючи, підспівую улюбленому виконавцю, аби тільки не влитися у той потік бруду, що аж вихлюпує з переповненого автобуса. Але не цього ранку. Вперше в житті я на радощах повиймала з вух навушники й, мило посміхаючись, слухала лайку немолодих чоловіка й жінки, що, перебиваючи один одного, виясняли, хто з них зайняв неправильне положення. Справа в тому, що дискусія велася щирою українською мовою... В цій ситуації навіть такі фрази, як «баби з торбами» або «нахабний чолов’яга» приймали зменшувально-лестиву форму й сприймалися, як обмін компліментами. Можливо, саме тому сварочка швидко згасла й не переросла в обмін стусанами, як це інколи буває. Адже тільки уявіть, що могло б статися, якби жіночка назвала опонента «наглым мужланом»?
