25 грудня
Кінець 2008 року запам’ятається відкриттям нового імені в літературі. Нового для мене, бо ім’я письменниці Теодозії Зарівної, виявляється, давно відоме для світу сучасної української літератури. То до мене, з огляду на безгрошів’я, не доходили її романи і повісті. Її новий роман «Вербовая дощечка» я одержала взамін на повість Галини Тарасюк, яку дала почитати духовно близькій жіночці. Тема роману не нова для історії, та поки що нешироко висвітлена в літературі — збройна боротьба повстанців на теренах Західної України в роки Другої cвітової війни. Мабуть, роман можна кваліфікувати як жіночий, хоча б тому, що це, певно, тільки жінка змогла глянути на ті страшні події, не героїзуючи їх, а відтворюючи через призму трьох жіночих доль: музейної збирачки старожитностей Насті Братковської, її матері та бабці, що живуть в наш нелегкий час, зберігаючи таємницю роду. І герої книжки й чиста джерельна мова, якою написаний роман, довго будуть матеріалізуватись у пам’яті читача, що звик до високої, реалістичної, справжньої літератури.
