3 грудня
— Мам, хочу заміж, — видала я вперше рочків у шість. Тоді рідні потай похихикали й забули. Але майже 16 років по тому, коли я надумалась нагадати про своє бажання, батькам було вже не так весело.
— То в тебе й хлопця немає нормального?!
— По-перше, пояснила я мамі, нормального мені й не треба, а по-друге, де йому взятись, нормальному? Всі більш-менш путьові або вже закаблучені, або на стадії вербування. От мені, скромній і невимогливій, згодиться й такий: з приємною зовнішністю, світлою головою (розумний тобто), добрий — милий — ввічливий, гм-гм — забезпечений. Плюс — палкий шанувальник пива й футболу (мої слабинки). Ага, й обов’язково з кулінарними вміннями, бо я зі сковорідками навіть не «на ви». А ще щоб аграрним генієм був, адже город у два гектари на краю села — моє придане. Зі свого боку обіцяю взяти під крило сімейну бухгалтерію. Весілля — бажано «по зальоту», як у всіх нормальних сім’ях... (Збіги з реальними особами і подіями є випадковими).
