15 жовтня
Перші дні жовтня у згустках листя й дощу — це вже точно осінь, холодна й пронизлива. Поетам в такий час особливо пишеться, ніби хтось нашіптує потрібні слова: може, це смуток за вже минулим теплом, може, досвід чи потреба у сповіді. Великі поети відчувають цей світ гостро, як постріли скоростріла, гармонійно, як звуки акордеону, вбирають його, як повітря, вивіряючи перед ним власну совість і душу. Бо, незважаючи на політику чи погоду, — поети є голосом свого народу...В різнобарв’ї поезії і листя для когось приходить полудень віку, який для справжнього поета стає його останньою осінню... Ігор Римарук, як і багато інших наших поетів, пішов із життя рано, але встиг написати багато віршів, яскравих і тонких, як осіннє листя. У одному з них, присвяченому своєму сучаснику-поету, він писав: «Кожен — сповідь і лжу на зап’ястях вузлує, мов ретязі, не втекти ні в подільські поля, ні в карпатські ліси... О, нічні голоси, ви й під землю також доберетеся! Загніти мені слух! — наближаються вже голоси».
...В повітрі, де нещодавно літала павутинка, вчувається шелест листя з гірчинкою втрати... І я схиляюся перед голосом поезії Ігоря Римарука. Бо хоч поети зараз не в моді, але саме ТАКИХ нам сильно бракує.
