2 серпня
Виховуючись виключно у жіночому середовищі, де можна було почути тільки слова молитви та нормальну сільську мову — хай зрідка і з якимись суржиковими домішками, я у дитинстві будь-яку мовну грубість сприймала як глибоку образу.Та інакше й бути не могло. Адже коли в хаті по радіо звучало щось подібне до «чорте чи бісе», бабуся гукала: «Валентино! (Це означало категоричність вимоги, бо зазвичай вона зверталась зі словом «доню»). Вимкни того «брехунця», щоб я не чула їхнього богохульства».
Якось у конторі колгоспу ім. Сталіна, де працювала обліковцем моя мама, років із п’ятдесят тому почула, як бригадир дядько Грицько Биховченко, який ніколи не матюкався при дітях, розпоряджався, щоб завтра телятниці порались і на свинофермі, бо свинарки будуть у Києві на випердосі», а в наступну неділю туди повезуть телятниць, то поратимуться свинарки і за себе, і за них.Я пошепки звертаюся до мами: «А чого він матюкається?». Мама пояснила, що «випердос» це не матюк. Це виставка передового досвіду у Києві.Радянські шарикови і швондєри були неперевершеними майстрами у створенні абревіатур, що досить часто нагадували матюки, місце яким хіба що в непристойному анекдоті.
