18 червня
Згадую, як мене, п’ятирічну, бабуся готувала до колядування і вчила співати колядок.
— «Ой, радуйся, земле, Син Божий народився», — заплющую очі, бачу ослін, на якому ми сидимо вдвох у нашій невеликій хатині, і чую бабусин голос, що неголосно виводить мелодію, яка навіки залишилась у душі.
Тільки недовго довелось користуватись цією бабусиною наукою, бо в епоху «розвиненого соціалізму» в школі вчителі давали настанови, які категорично забороняли ходити по хатах колядувати і ганьбити цим свою піонерську честь. Коли вже сама стала вчителькою, то в одній з оболонських шкіл в кінці 70-х своїх вихованців-шестикласників насмілилась навчити цій колядці та запросила дітей на Новий рік до себе додому засівати, заздалегідь купивши печива, цукерок та зваривши відро узвару. Тільки мусили співати в тій колядці «...рік Новий народився»... Із пісні слова не викинеш — каже народна мудрість. Але для атеїстичної радянщини не було нічого святого. Викидали, роблячи недолугі, лукаві корективи у шедеврах нашої національної духовності, калічачи текст і душі народу.
