19 квітня
Можливо, це відчуття знайоме і вам, але ви про це, як і я, голосно мовчите...
Її ніжний, до божевілля рідний голос щоразу переносить у недалеке минуле, коли все було білим і пухнастим, а можливо, таким все і стає, коли вона поруч.
Якщо, не дай Боже, хтось потрапить у халепу, всі чомусь відразу звертаються до неї. Мені від цього приємно, але водночас дратує — вона ж моя!!! Незалежно від обставин, на роботі чи вдома, з близькими або чужими, вистачить просто подивитися в її очі і відразу стає зрозуміло: вам є на кого покластися. Просто мила, щира. Інколи дивуюся її витримці: моя присутність мене ж саму час від часу дратує — а вона мовчить, терпить і мовчить. Розуму такого ви ніде не зустрічали і навряд чи зустрінете, це вам кажу я — найближча з найближчих.
Не скажу, про кого йде мова, бо ви й самі здогадалися. Додам лише — як шкода тих, хто подібного ніколи не відчував.
