5 березня
Наша столиця потопає в смітті. Досадно і гидко дивитись на брудні запльовані вулиці, на смітники біля стихійних базарів і функціонуючих ринків, на загиджені собачими екскрементами прибудинкові території та паркові алеї, на дюжини поліетиленових пакетів, які вітер розвішує на гіллі дерев. І це не тільки на окраїнах, а й у самому центрі. Ніколи не бувши в Європі далі болгарської Софії, як казкові небилиці сприймаю розповіді очевидців про стерильність міст Австрії, Данії та інших цивілізованих країн, де органи громадського порядку штрафують навіть за викинутий недопалок. І хоч не вельми шаную одіозного київського митця Леся Подерв’янського за його нецензурщину, та почувши його роздуми про те, що він би садив на палі тих, хто розкидає сміття на вулицях, я гаряче підтримую його: Так, Лесю! Починайте сьогодні! Я перша вам допоможу, навіть палі затісувати буду! — хоча в житті й «мухи не зобидила», як кажуть у народі.
