1 березня
В маршрутку на зупинці зайшов старий чоловік. Місць вільних не було. В проході стояли ще декілька немолодих вже людей, тримаючись за спинки сидінь, на яких сиділи переважно молоді люди — хто слухав музику з навушників, хто дрімав або читав, а то й просто дивився у вікно.
Маршрутка проїхала декілька кілометрів. І раптом шум мотора перекрив схвильований голос чоловіка, який зняв із голови шапку:
— Люди добрі! Погляньте на мою сивину. Ви годитеся мені в діти й онуки. Я пройшов довге і важке життя. У мене болять руки і тремтять ноги. Та мені конче треба їхати. Говорити це мені соромно, а їхати з вами неприємно. А тому я краще вийду. Я бажаю вам усім добра... Товаришу водій, зупиніть автобус, будь ласка.
І він важко спустився по східцях, ступивши на холодну землю зимового шляху. Одинокий і гордий, ображений неповагою байдужих і нахабних співвітчизників, він так захистив свою людську гідність, подавши урок докору тим, які, напевне, вважають себе вихованими людьми.
