28 лютого
Я не була в рідному містечку три з половиною роки. Звісно, я приїздила до Томаківки на свята, але то не те. Я страшенно довго тут не зимувала, не гуляла під дощем, не вдихала ранкові запахи, не тинялася у дворі, не дивилася з вікна. Томаківка лежить на південному сході, і вона нічим не примітна, тут абсолютно нічого немає. Тут є висушене озеро, якого насправді немає, пагорби просто смішної висоти, бо які в степу можуть бути пагорби? Річка дуже брудна, зате звивиста. Які у Томаківці новини? Найактуальніша та, що у центрі з’явився бюст Шевченкові, та й тій новині вже близько року. З’явилося чотири філії банків, а раніше був тільки Ощадбанк. Навпроти банківських відділень з’явилися ігрові автомати: декілька чоловіків вже програвали в них громадські гроші. У школах з’явилися психологи. Майже всі мої однокласниці народили. Двічі грабували місцевий музей, забрали іржавий автомат Калашникова. У містечку побільшало багатіїв, а ще зовсім недавно Томаківка здавалася капсулою, у якій застиг і продовжує існувати соціалізм. Тепер місцеві кафешки чітко розподілені за статусом відвідувачів, до деяких із них треба приїздити виключно на іномарках. Одним словом, життя триває. Оце, мабуть, і дивує мене найбільше: життя тут триває і без мене.
