19 лютого
Телефоную приятельці: «Таню, ти про що зараз молишся Богові?» — запитую напівжартома, напівсерйозно, майже не сумніваючись, що серед всього іншого почую: за стабілізацію роботи Верховної Ради.
Так і є. Виявляється, що ми з подругою звертаємось до Бога з одною молитвою:
— Господи! Зглянься на нас і допоможи Яценюкові дійти до свого робочого місця. Відведи від нього комуноїдів і тих, хто «по понятіям» діє не тільки серед братви, а й в одному з найголовніших органів влади» і т.д.
Дійсно, вже п’ятий місяць нова Рада, обрана на позачергових виборах, ніяк не вийде із ступорного стану. Мало того, нас знову починають привчати до думки, що треба ще одні вибори до ВР.
Не доведи, Господи! Це буде оправдано хіба що з одною метою: дати Україні як державі ніби паралельне ім’я — Країна Вічних Виборів. А що ж, хіба ми гірші від Японії — Країни Вранішнього Сонця, Китаю — Піднебесної імперії, Англії — Туманного Альбіону...
Хоч таким чином із людьми зрівняємось.
