11 грудня
Той, кому доводиться їздити в громадському транспорті, знає, як часто там можна стати учасником політичної дискусії чи навіть мітингу.В тролейбусі жінка середнього віку, уздрівши навпроти себе ровесника-чоловіка, на його якусь звичайну пасажирську репліку голосно почала поносити відому жінку-політика. На спробу чоловіка якось захистити , його візаві «розродилась» такою суржиковою істерикою, яка почала вже скидатись майже на юродство.Коли і пасажир підвищив голос, у «дійство» втрутилась ще одна дама. Одну із її сентенцій треба викласти мовою оригіналу: «Не волнуйтесь так. Скоро Россия очнется и наведет тут порядок. Верьте в это. Пусть эти оранжевые хахлы как можно дольше грызутся, тем скорее...» Я не втрималась теж урешті- решт: «Якщо ж вам тут так погано, чому ж ви до цих пір тут сидите? Шлях на «історічєскую Родіну» ніхто не закривав». На що отримала відповідь: «А я тут на своей родине. Это Киевская Русь, а я русская».Ледве стримуючись, запитую її: «А де ж у такому випадку дітися нам, українцям?- А вы уматывайте на свою Галичину!» - легко, як єдино вірне рішення, випалює вона. Тролейбус зупиняється на моїй зупинці, і я мушу вийти, не розказавши «старшей сестре», що мої діди-прадіди Сивашенки і Пономаренки мали шість десятин землі на дні Київського моря, століттями кривавим мозолем обробляли цей клаптик, чим і жили, ніколи не зазіхаючи на інші «братские просторы». Гірко...
