6 грудня
Смбат був першим з моїх нових сусідів у гуртожитку, з ким я познайомилася. Я запитала, чи можу називати його Симбадом, він сказав, що усі й так називають його Симбадом-мореходом. Cмбат — вірменський дантист, у Берлін приїхав проходити практику. Він показував мені кухню і розповідав про інших сусідів, з якими мені тепер три місяці жити: всі чудові хлопці, окрім Фіґо. Фіґо вчиняє бійки на поверсі, часто робить Смбатові зауваження, що після його їжі штиняє на кухні. До того ж Фіґо турок. Пізніше я познайомилася особисто з Фіґо. Нічого так, нормальний хлопець, одразу запропонував мені допомогу з інтернетом, надавав купу порад, дозволив користуватися своїм посудом і брати продукти з холодильника, якщо дуже зголоднію. Щоправда, Фіґо продовжував робити зауваження Смбатові, гукав мене на кухню і починав жалітися на поганий запах, немитий посуд, відчинений холодильник, і у всіх кухонних гріхах звинувачував чомусь Смбата. Щоб не бути замішаною у міжнаціональному кухонному конфлікті, я тепер намагаюся якомога тихіше прошмигнути повз ту кухню. Живемо ми тихо і мирно, ніяких бійок поки немає. От тільки ранками, я це відчуваю, це висить у повітрі, ті півгодини, поки Фіґо прокидається, готує сніданок і приймає душ, Смбад тихо сидить у кімнаті і напружено вслухається у ці нехитрі ранкові звуки. Він наважиться вийти тільки після того, як Фіґо піде. Я жодного разу не бачила їх у коридорі одночасно.
