4 грудня
У мене невеличка проблема — не знаю, як ходити додому від ес- бану. Можу вийти на зупинці Мессе Зюд і йти хвилин із десять парком, у якому водяться дикі кабани. Ростуть у парку переважно дуби, з яких опадають жолуді і смачно тріскаються під моїми ногами. Ну, уявіть, почує кабан, що жолудь упав, кинеться його шукати, а там я. Є ще другий варіант: проїхати до Геерштрассе і йти освітленими вулицями чотири хвилини. Але тоді доведеться проходити повз будинок номер два на Боєналлеє, господарі якого періодично роблять ревізію старого барахла. Іду я одного разу повз той будинок і бачу під парканом купу усілякого добра, але, передовсім, ікону. А я, вони ж цього не знали, майже з кожної подорожі привожу мамі ікону. Не те, щоб моя мама їх колекціонувала, але вони кудись розходяться, чи то на весільне благословення, чи просто у подарунки. А ця була така красива, ручної роботи й у хорошому стані, та ще й подвійна: з одного боку, Марія з Ісусом, з іншого — якийсь святий кайзер. Але мені окрім ікон нічого не треба, і нічого мене спокушати! Я не візьму вже ані картини зі слоном і чорним хлопчиком, ані скульптур африканських божків, ані антикварну шафку! Куди мені потім усе це подіти, мені ж скоро повертатися, а як я повезу усе це додому? Ні, більше не піду повз той будинок, вже краще кабани.
