28 листопада
У одному з музеїв я натрапила на експозицію «Молодь Нойкьольна». Нойкьольн — це такий не дуже престижний район Берліна. Але він, звичайно, має своє вигоди — дешеве житло, демократична обстановка, багато турецьких ресторанів. І молодь Нойкьольна така цікава, що про неї — виставка в музеї. Цю експозицію підготовано учнями звичайного класу звичайної нойкьольнської школи, вона складається з дванадцяти портретів учнів, речей, якими вони найчастіше користуються у побуті з детальними анотаціями: ось мобільний телефон, молодь Нойкьольна не уявляє свого життя без ігор на мобільному й есемесок. Ось футбольний м’яч, вони дуже люблять його поганяти, ці малолітні нойкьольнці. Ось Коран, для більшості молодих жителів району це настільна книга. Ще вони виставили свої щоденники, авторські графіті, власні навчальні плани і невеличкі розповіді про себе. Усі вони народилися у Берліні, але переважна більшість почувається комфортніше у Стамбулі або Баку, а жити хотіла б у такому місці, де ісламське населення переважає. Хоча чим їм у такому разі Нойкьольн не вгодив, я питаю? А далі виставлялася молодіжна нойкьольнська мода: широкі джинси і величезні футболки для хлопців і два варіанти для дівчат: або короткі спіднички, або довгі і з хустками, але дуже стильними, якихось яскравих кольорів. Отака вона цікава, ця молодь Нойкьольна, але подивитися на неї берлінці йдуть чомусь до музеїв. Безпечніше так, чи що?
