21 липня
Якось мені довелося чергувати біля Мавзолею. До мене приїхала подруга Лідія і запропонувала зустрітися на Красній площі. Я прийшла на цілу годину раніше, і поки чекала, пригадала, як ми колись забрели на площу з подругою Нато. Я схотіла сфотографувати Нато на тлі Мавзолею, а вона присіла на ціпок, що служив загорожею. Далі підійшов міліціонер і почав до нас приставати. Тобто він затримав нас за порушення території пам’яток, що охороняються державою. Хоч ми територію не порушували, ми лишалися на площі. Може, Нато якоюсь незначною частиною себе і порушила ту територію, але ж на п’ять секунд, сержанте? Щоб відкараскатися, нам довелося погрожувати міліціонерові журналістськими посвідченнями, жартувати, проситися... Лідія все ще не приходила. На щастя, я мала при собі плеєр, тож я почала уявляти, що даю концерт на Красній прощі: о’кей, ще одну пісню на біс, і Лідія з’явиться. Коли вона після третіх курантів нарешті з’явилася, я не просто втомилася співати, я вже пробачила тому міліціонерові усі його перед нами з Нато гріхи. Це таки нестерпно нудна робота — стояти тут цілими днями, наче ти пам’ятник.
