27 червня
Степан Володимирович, статечний за виглядом і поважний за віком чоловік, працює в редакції недавно. Тож знаєш людину візуально, та й годі.
Позавчора, зайшовши до приміщення, Степан Володимирович поклав на мої папери якусь газету: «Почитайте. Не все ж один ваш «День» читати». Знайшла вільну хвилину. Розгорнула «Коммунист». До «ознобу» знайомі теми, заголовки, ідеї, лексика. Переглянувши всю газету, відчуваю полегкість: як добре, що для мене й мільйонів моїх співвітчизників це вже вчорашній і безповоротний день. І тривогу: доки ці, з дозволу сказати, добровільні (чи, може, злочинно-божевільні?) сліпці будуть ще вважати себе «спасителями народа Украины»? Несу вернути газету Степану Володимировичу. На що чую відповідь: «Викиньте, будь ласка, ЦЕ в сміття, бо я вже помив руки». А в мене від цих слів наче камінь з плечей спав. Слава Богу, є ще один однодумець.
