19 червня
Люблю кататися на кільцевому тролейбусі по Москві. Це дуже красиво, тому я використовую кожну вільну часинку, щоб покататися. Одного разу я стояла на зупинці і побачила на лавці касету. Можна довіряти лише випадковим знахідкам, попереджає Остап Сливинський, тому я поклала касету у кишеню. Вдома я увімкнула плеєр. Як я і здогадувалася, замість колекції пісень, підписаних на касеті, там був аматорський запис. Це була жінка з низьким голосом. Вона грала на фортепіано якусь мелодію, потім заспівала декілька уривків з пісень англійською і російською. Слухати було трохи лячно, ніби вона могла вискочити з плеєра і накинутися на мене. Але от я дослухала до кінця, і нічого не сталося: вона не продиктувала у кінці номер свого телефону, не кричала, не проповідувала ані політичних, ані релігійних ідей. Я обдивилася касету, на ній теж не було жодних координат. Це була просто гра на фортепіано і декілька уривків з пісень — маленький подарунок для мене.
