22 травня
Бібліотекарка українського культурного центру Людмила Володимирівна називає популярні сьогодні масові поїздки до Північної Кореї подорожами у часі. А моє ранкове кавування Людмила Володимирівна мабуть назвала б подорожами у цукрі. Машиною часу в такому разі була б моя маленька кавоварка. Раніше я була безнадійно зачаєною людиною, до того ж воліла не псувати смак чаю цукром. Але кавказькі впливи, яких я тут зазнала, перетворили мою байдужість до кави на любов. Але цей цукор, він постійно закінчується, а в мене ніколи не було звички його купувати. З мене вистачило багатогодинного стояння у черзі за цукром разом із мамою і братом у глибокому дитинстві. А вдома виявилося, що цукор був із манкою. Вона сплила у чашці з чаєм, і треба було відганяти її ложкою, щоб сьорбнути… Але одного разу, коли звичайний цукор на моїй кухні вкотре закінчився, я взялася за колекційний. Тепер щоранку я опиняюся то на Калінінградській залізниці, то у літаку авіакомпанії «Сибір», то у кафешці біля книжкового ринку в Дніпрі. І щоранку моя кава смакує інакше. Так мандрівник переміг у мені колекціонера.
