12 травня
Минулорічний етнофестиваль у Шешорах запам’ятався мені на все життя. Я вперше ходила на екскурсію в Карпати, вперше купалася в холодній гірській річці, вперше їла бануш. Я вперше побувала в містечку Косів, там печуть найсмачніші у світі пиріжки з вишнями. Дорогою додому ми вирішили оглянути фортецю в Кам’янці-Подільському, але прямого потягу туди не було, отож, ми побували ще й в Івано-Франківську і Чернівцях, уперше. Містом жовтих тролейбусів — Чернівцями — ми буквально пробігали, приїхали на залізничний, зловили таксі до автовокзалу і, як бонус, отримали пізнавальну екскурсію. Чернівецькі таксисти найерудованіші у світі. У маршрутці до Кам’янця ми познайомилися з татуйованими і пірсінґованими хмельницькими банкірами, що так само поверталися з Шешор. Абсолютною більшістю голосів ми примусили водія маршрутки вимкнути «Русское радио» й увімкнути касету «Плач Єремії», на щастя, я мала з собою плеєр на касетах. Ми всією маршруткою співали. Я повернулася додому в Дніпро культурно шокована. Виявляється, від мене приховували мою країну. А цього року фестиваль переїде на Вінниччину. Я ніколи не була на Вінниччині, хтось мусить її для мене відкрити.
