10 лютого
Якби не дідусь Сильвії, я б мабуть ніколи не дізналася, що у Варшаві так багато борделів. Їх так багато, що за ніч вікна припаркованих автомобілів просто обростають листівками з їхньою рекламою. А дідусь Сильвії якраз колекціонує листівки. Щоранку він робить обхід території перед будинком, щоб зібрати свій ранковий улов. І кожен новій бордель, що відкривається у Варшаві і починає розповсюджувати поліграфічну рекламу, робить його трохи щасливішим.
Мені хочеться так думати, бо я теж збираю листівки, але я від цього страждаю. Це почалося давно і тривало б довго, якби не дідусь Сильвії. Якби не він, я б і далі любила довго їх переглядати, особливо спізнюючись на зустріч або готуючись до іспиту. А так, дякуючи йому, я маю на одну колекцію менше. Тим більше, що у мене ще є пофасований цукор з кав’ярень, сірники і фотографії зелених будинків. Але вже після того, як мої листівки поїхали до Варшави, я не можу втриматися, щоб не поназбирувати їх знову у кафе і магазинах, а вдома понапихати їх між книжками, понавішувати на стінах і понаскладати до шафи. Люди, рятуйте, нікому листівки не потрібні?
