20 грудня
Реклама закликає та, практично, наполягає: почни нове життя! (з тим або іншим товаром, природно, або послугою). А зі старою як же? Ось і уявімо... Понеділок. Перше число. Новий рік, нарешті. Здрастуй, нове життя! Прокидаєшся в новому будинку. З новою дружиною. На новій машині їдеш на нову роботу. Нове місто по-новому збуджує почуття. Знайомишся з новим начальством, новим колективом. Свіжі враження, свіжі думки. Іде життя. Нове. Нова весна. Літо. Осінь... Ти вже настільки освоївся, що дозволяєш собі згадати старе життя — те, яке весь час старанно намагався забути. Що ж воно?!. Ні, зовсім не померло, — просто існує в інших вимірах — тимчасових і просторових. Серед інших старих життів — вельми численних, чиїхось. У старому місті, на старій вулиці, в оточенні старих речей і звичок, по сусідству з твоїми, і не тільки, постарілими друзями і родичами. Отже, з плином часу приходить відчуття, що прижився біля нового життя, а воно — біля тебе. І якось тебе раптом осяйнула думка: чи не влаштувати їм — двом — зустріч? (або очну ставку?!). ...Ну, здрастуй, старе життя! Покажися-покажися, як ти! Воно дивиться і мовчить. Мовчить і дивиться. На тебе і на твоє нове... Могло б, напевно, сказати уїдливо, що нове — це добре забуте старе. А твоє (яке йде з тобою поруч), як з’ясувалося, зацікавлене і навіть заінтриговане: «Щось новеньке!» Але всі мовчать. І від цього так добре.
