9 грудня
Мій приятель Мартін з Мюнхена приїхав на стажування до Москви і попросив мене показати йому місто. Мартін відмовився від походу у музей Луб’янки, не захотів у Третяковку і не пішов зі мною гуляти історичним центром. Він попросив супроводжувати його на Лужніки, тобто на базар. Шукав він цілком визначені речі: тільняшку для себе та хусточку, які носять тутешні пенсіонерки, для подруги. Він так і називав його «бабушка- тюхе». Облазивши ринок від початку до кінця, ми знайшли тільки тільняшку, яку Мартін одразу одягнув. Хустини так і не знайшли. Я сказала Мартінові, що у мене є саме така хустина. Причому не якась там маленька, а величезна, з китицями, дуже тепла і гарна — бабуся подарувала. «Так чого ж ти її не носиш?» — здивувався Мартін. І справді, подумала я і почала її носити. Якщо вже це останній писк у Мюнхені, то чого б не одягти її в Москві, де можна одягти все, що завгодно. Тим більше, що хустина справді шикарна, і мені тепло, і бабусі приємно. А буквально вчора я побачила, що на факультеті з’явилися ще дві студентки теж у бабусиних хустках.
