15 липня
А чи варто тобі, жінко, збиткуватися, що твої руки вже ...надцять років не знають манікюру? Що у вишуканому товаристві міських жінок ти всіляко намагаєшся заховати свої руки, бо вони красномовно розкажуть про твою трепетну любов до землі, в якій ти за весну — осінь по декілька разів перещупаєш кожну її дрібочку, щоб те, що на ній росте, відчувало себе захищеним, щоб воно, посіяне твоїми руками, впавши в землю маленьким зернятком, потягнулось до сонця й стало розкішною рослинкою, кожна з яких своєю появою прикрашає цей світ — чи то кущ картоплі, чи жоржин. А в гумових рукавичках працювати ці руки не вміють, бо не чують тепла й дихання землі, через гуму рукам не чутно пульсування живої істоти, якою є кожна рослинка. Для тебе всі вони живі. Адже й на базарі, підійшовши до тих, хто торгує рослинами, ти запитуєш, побачивши якусь нову чи цікаву: «А хто це у вас? Як його звуть?» — чим іноді викликаєш здивований погляд продавців.
Тож і радості немає меж, коли кожного ранку виходиш у своє зелене царство, де все росте, живе, буяє й довірливо тягнеться до твоїх теплих жіночих рук, які не знають манікюру.
