7 березня
Випав сніг. На дерева, криниці, дахи. Але в хаті не холодно. Бо під білою шубою.
Ось і чайник скипів. Ложка духмяного меду над паруючим кухликом, як ладанка: від неї сходить тонкий аромат.
Раптовий спогад про літо затишно вписується в інтер'єр зими. Дорога на Полтаву. Обіч траси — медові базарчики. Соняшниковий, липовий, гречаний, акацієвий! Кожен мед має свій запах, своє забарвлення — від світло-жовтого до бурштинового. Молоде дівча біля машини з солодким написом «Мед квітковий» припрошує: «Візьміть ось цей, з лугового різнотрав'я». Її слова немов торкаються невидимої струни, із якої починається бджолина мелодія. І я вже поспішаю до знайомої галявини неподалік, під вільшаним гайком.
Раптом мені стає зрозуміло, що хвилює мене у цій місцині дивна гармонія природи. І хоч у самих словах «лугове різнотрав'я» є визначення певної окремості, усе довкола так доцільно доповнює одне одного! Навіть припрошення дівчини «Візьміть, це — з різнотрав'я»...
Переводжу погляд від столу на зимове вікно та чую, як мед над кухликом скапує швидко: кап-кап- кап. То поспішає годинник часу.
До весни. До літа.
