29 листопада
У Євангелії сказано «Доступніше ведблюду пройти крізь вушко голки, чим багатому увійти в царство Боже». Якщо я правильно розумію святе писання, то тим, хто за земного життя володів усіма благами у фантастичних розмірах, на тому світі нічого хорошого не світить.
Тож хто його зна, кому краще: бідному, що рахує сьогодні копійки і ледь-ледь зводить кінці з кінцями, але якому є змога хоч надіятись на якусь компенсацію в ірреальному майбутньому, чи багатому, котрий на той світ із собою нічого не зможе забрати.
Мабуть, багаті люди в усі часи все-таки добре це розуміли, і тому багатий швейцарець Нобель заснував премію для бідних, але дуже талановитих людей, багатий американець Форд придумав такий конвеєр, аби з нього сходило стільки дешевих «Фордів» з моторами, щоб і бідний міг їх купити. Багаті Сорос і Гейтс в наші дні якісь дещиці своїх казкових багатств укладають у фонди, якими допомагають животіти бідним державам.
Багаті Галагани, Терещенки, Ханенки, які добровільно і щедро дарували бідним створені своїми надбаннями картинні галереї, лікарні та притулки. Їх називали у свій час і нині достойним словом – меценати.
Наші ж багаті, якщо й кинуть кусок кістки зі своїх надбань, то скромно звуть себе спонсорами. «Спонсор – це людина, яка допомагає бідним, попередньо їх обікравши», – так тлумачиться це слово у одному із сучасних альманахів народних афоризмів.
А хіба це не так?
