Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

ЩОДЕННИК

18 жовтня, 2005 - 00:00

18 жовтня

«Бідному хлопові в Україні вже не буде життя»,— пожалівся мені сусід Іван. Виявляється, знову горілка в ціні зросла. «Я й так її бачив по великих святах, жінка на голодному пайку тримає, а тут...» — хмуро резюмував сусід. Ще б пак, не зрозуміти. Бідолашна його Дарка кожні дві неділі жене самогон і тримає тоді оборону кухні, як наші під Сталінградом. Але як хлоп хоче випити, хіба його щось стримає. Якось Дарка заховала бутлик в псячу буду. І хоч Івану браги випити не дали, під час самогоноваріння відіслали на поле, проте він нутром чув, що на господарці є десь оковита. Стратегічний запас допомогло знайти... сонечко. Іван сидів на лавці, як завважив, що щось блищить у будці Рябка. Поки витяг бутлик самогону, вся округа чула, як вони з псом ледь не покусалися. На другий день вже був битий сусід. Самогон передбачався для майстрів, які мали оштукатурити хату.

Як буде жити країна без горілки? Вже Горбачов попробував ввести сухий закон, так Радянський Союз розвалився. А чому? Та якщо на тверезу голову добре вдуматися, що твориться в нашій країні, то аж шляки трафляють. Ліпше вже напитися i того не бачити. Але якщо навіть це останнє задоволення перетворюють в розкішний кайф, то вже слюсар Іван за себе не відповідає. Дарка то добре розуміє, тому більше трьох днів Івана не дратує. Наллє хлопові сто грам ввечері, і в сім'ї спокій, і чоловік згадує про обов'язок...

Борис МАШЛЯНКА, Тернопіль
Газета: