Повним ходом триває формування нової влади та нової опозиції. Остання, слід вважати, має намір представляти інтереси та спиратися на підтримку населення тих регіонів, які голосували проти Віктора Ющенка. Які суспільні настрої тепер у східних регіонах України? Кореспонденти «Дня» поцікавилися цим «на місці».
Юрій ПШЕНИЧНИЙ, оглядач газети «Зоря» (Дніпропетровськ):
— Бурхливі події президентської кампанії в Україні, що закінчилися перемогою В. Ющенка, фактично розкололи українське суспільство. «Оранжеві» зараз у ейфорії, а багато тих, хто голосував за В. Януковича, перебувають у пригніченому стані — вони перестали вітатися з сусідами та колегами по роботі і, як мені здається, декому через депресію потрібна психологічна допомога. Особливо це стосується людей старшого віку, пенсіонерів, у яких життя було й так несолодким. Треба зрозуміти, що вони всією душею підтримали В. Януковича тому, що пов’язували з ним надії на покращання життя. Звичайно, це був справжній підкуп виборців, але якщо за всі роки незалежності пенсіонерам іноді «підкидали» якусь десятку, то В. Янукович одним махом збільшив пенсію удвічі. У людей уперше з’явилася можливість хоч би нормально поїсти. Хто не мав таких проблем — навряд чи зрозуміє. Адже більшість пенсіонерів чудово пам’ятають, як вони жили за соціалізму — багатства, звісно, не було, але ніхто зi стареньких не боявся померти з голоду. Тому й голосували вони протягом останніх років за комуністів, із якими пов’язували якщо не світле майбутнє, то хоч би світле минуле. Від В. Ющенка немолоді люди не чекають нічого хорошого — хіба що зростання комунальних платежів, виселення за борги з квартир і інших негараздів. Новому Президенту треба дуже постаратися, щоб у нього повірила друга половина суспільства — не молоді, здорові й успішні, а ті, чиє життя в роки незалежності стало безпросвітним. Адже не є таємницею, що доходи в багатьох — нижчі за фізіологічну норму, люди раніше старіють, частіше хворіють і триває справжня депопуляція українського народу. Чи варто засуджувати громадян, які в таких умовах не відчувають патріотизму? Для того, щоб з’явилася гордість за свою державу, людям треба дати хоч би надію на краще майбутнє. Скажу конкретніше: ностальгія за світлим минулим зникне тоді, коли українське суспільство перевершить за своїм достатком рівень брежнєвського соціалізму. По суті, це й має стати головною метою на найближчі роки для Президента В. Ющенка. Якщо він справді хоче консолідувати націю та підняти її на звершення.
Олексій МАЦУКА, політолог, директор Донецького iнституту інформації:
— Вибори показали, що в українського народу «не все так погано». Процес гальмування та стагнації в українському політичному часі закінчився. Багато експертів і політологів уже ніколи не сподівалися побачити хоч якісь зміни в державі. Проте події осені — зими 2004 року розбудили прагнення до змін і розвитку, що, власне, й проявилося в оранжевій революції і спробі «синьо-білого» повстання. Природно, в кожному регіоні по-своєму сприймали події. Це залежало від історичних причин, від географічної складової і від так званої радянської спадщини. Якщо характеризувати Донбас (Донецьку та Луганську області зокрема) з погляду вказаних критеріїв, то варто виділити наступне.
Історична компонента: даний регіон у своєму кінцевому вигляді є народною «солянкою», так і не ставши прообразом «плавильного казана», що й призвело до абсолютної дефрагментації населення. За радянської владі Донбас вважався «годувальником» України. Зрозуміло чому — радянське керівництво хотіло всіма можливими способами насадити домінуючу роль Донбасу до «націоналістичних» Львівської, Івано-Франківської й інших областей. Причини зрозумілі — ворогом СРСР завжди був український націоналізм, «бандерівці» тощо.
Географія: Донбас близький до Росії, жителі регіону розмовляють російською, Російська православна церква — практично «монополіст» (серед християн).
Радянський вплив: доповнююча компонента двох інших. По суті, без неї не було б Донбасу як такого, навіть назви (за Союзу любили «красиво» називати регіони). Директорський авторитаризм, невміння перейти на нові рейки управління підприємствами, командно-адміністративні методи виховання і в процесі здобуття освіти... Банально, але хамське ставлення продавців у магазині (нерозвинений малий бізнес, власники зацікавлені в продажу, і як наслідок, за визначенням, заграють із покупцем) тут цілком нормальне явище й зараз! Політика і побут дуже близькі, культура та виховання нерозривні, ставлення до того чи іншого кандидата — вияв усіх складових і показник розвитку суспільства…
Що змінилося? У громадянській самосвідомості донеччан виник слабкий образ: не все вирішують гроші і «директори». Багато хто думав, що, якщо Янукович «товаришує» з Кучмою, — отже, перед ним усі двері відчинені. Стереотип зламано, і донеччани потихеньку замислюються над тим, а «може, й краще, що Ющенко прийшов?» Принаймні в такому руслі задумалася місцева інтелігенція. У більшості ж жителів регіону перемога Ющенка відібрала стереотип про те, що Донбас — «найголовніша частина» країни. Логіка така: якщо переміг Ющенко, отже, є хтось сильніший за Донбас. У регіоні прийнято вважати сильнішими за Донбас лише США та ЄС… Політичні погляди жителів басейну залишаються незмінними і певною мірою аморфними. Лояльність до всього українського донеччани ще не виробили. Тут не пишаються Гімном і прапором, тут не пишаються козаками та Центральною Радою Грушевського, тут не знають про День соборності і не хочуть нічого чути українською мовою. «Тут» — це більшість. Меншість — це інтелігенція, яка з повагою ставиться до всього українського. Програш Януковича дає Донбасу два варіанти розвитку. Перший, «позитивний», — люди зрозуміють, що таке демократія та як можна ліквідувати старі стереотипи (наприклад «директор сказав, і я проголосував»). Другий, «негативний», — люди настрояться проти нової влади, подумають, що їх хочуть знищити лише за те, що вони з Донбасу, «українізувати», тому що вони були за Януковича тощо. І ніколи не сприймуть Україну як рідну державу.
Семен ЗАВОРОТНОВ, кандидат історичних наук, автор публікацій з історії сталінських репресій (Харків):
— Безсумнівно, минулі вибори назавжди змінили українське суспільство. Можна сказати, перевернули як політичну, так і громадянську самосвідомість. Український менталітет уже сам по собі передбачає, що ми — народ досить спокійний і примирливий з усіма знегодами. Але час змінився, люди зрозуміли всю міць своєї сили і більше не хочуть покірливо терпіти. У політиці все перегралося: більшість стала меншістю і навпаки. Зараз на здоровій основі відбувається процес консолідації. Спостерігаються перспективи розвитку політичного життя України й регіону зокрема, адже Харківська область є відображенням усієї країни. Політичні погляди — це погляди на суспільство, на діяльність партій, на розкладку політичних сил у державі. Безперечно, ще нещодавно регіон нагадував такий собі казан, у якому бурхливо варяться як свіжі, так і не дуже «продукти», і передбачити, що з цього «супу» вийде, було неможливо. Зараз як політична, так і суспільна ситуації стабілізувалися. Люди заспокоїлися, з’явилася надія на краще майбутнє.
Що стосується противників нового Президента, то зараз можна спостерігати в них підвищені вимоги до дій Віктора Ющенка з деяким очікуванням промахів із його боку. У будь-якому випадку процес обрання нового Президента, нарешті, закінчився, канули в минуле та нервозність і обтяжливе очікування результатів, що нервували суспільство не один місяць. Звісно, є люди, яким не до душі прихід нової влади, але особливого розколу я не вбачаю. Про лояльність до української держави поки що рано говорити, оскільки в оновленому вигляді вона ще не сформувалася. Поки що функціонує стара. Ющенко — фігура відома, і ми вже точно знаємо, що він Президент, і чого від нього можна чекати. Чого не скажеш про уряд.
Тетяна НІКОЛАЄВА, кандидат філософських наук, завідувач кафедри політології Запорізького національного університету:
— Хоч що б стверджували деякі політики, розподіл країни на схід і захід існує і має небезпечний радикальний характер. Схід і захід голосували за різні політичні сили, ідеології, світогляди, лідерів. Вибори протиставили схід і захід у двох питаннях: 1) за політичною орієнтацією — «прозахідний» або «проросійський» вектор розвитку та 2) за формою державного устрою — наша країна повинна бути унітарною державою, як зараз, або федеративною. Ці питання активно висвітили небезпеку поляризації і радикалізації суспільних відносин у нашій країні. Все залежатиме від нової влади, яка не може не відреагувати на протестні відносини в східній і південній Україні. Залежить урегулювання ситуації також від регіональних і промислових еліт. Що стосується регіональних еліт — вони невдовзі зміняться у зв’язку з призначеннями нового Президента країни. Промисловці не так серйозно політизовані й, швидше за все, шукатимуть контактів із новою владою з метою розвитку бізнесу. Специфіка української промисловості в тому, що, за рідкісним винятком, підприємства не володіють повним циклом виробництва і функціонують як партнери в СНД. Тож якщо питання про вступ до Європейського Союзу і НАТО форсуватимуть, це призведе до нового політичного загострення на сході країни.
