Олександр, студент 3-го курсу Національного університету імені Тараса Шевченка:
— Узагалі-то, медалі треба було б давно відмінити. За великим рахунком, це непогана «годівниця» для несумлінних педагогів.
Ольга, студентка Дніпропетровського державного університету:
— Як правило, вже з дев’ятого класу в школах визначаються кандидати на медаль, яких тягнуть щосили для престижу школи, їх ведуть на медаль, відволікаючи від головної мети — знань. А потім виявляється, що життя недобре пожартувало.
Наталя, студентка Київського Національного університету імені Тараса Шевченка:
— Часом медалі зароблялися не розумом, не власною працею, а виключно тим, що ти ходив в «улюбленчиках» у вчителів. Адже деякі «трієчники» за рівнем інтелекту не поступаються відмінникам. Як бути тому, чиї шанси зменшено атестатом, «зіпсованим» унаслідок старань викладача, який тебе не злюбив?
Станіслав КЛОЧКО, викладач фізики Нацiонального Технічного університету «КПІ» (Київ):
— Свого часу я, вступаючи в інститут як медаліст, отримав із математики «4». Довелося вступати на загальних підставах — і я став студентом. Коли медаль справжня — пільги не потрібні.
Ганна КОЗАЧУК, викладач української мови Педагогічного університету ім. Драгоманова (Київ), голова приймальної комісії протягом останніх 11 років:
— Приймальна комісія насторожено ставиться до медалістів, оскільки знання часто не відповідають шкільній оцінці. Сьогодні медаль виставляється «на торги». Учні це бачать і розуміють. Не може бути 17 медалей на клас, адже треба мати різнобічні здібності, а таке — рідкість.
Інна ЄРЬОМIНА, заступник директора з навчально- виховної роботи СШ № 142 м. Києва (ліцей технічного профілю):
— Наші випускники протягом багатьох років стовідсотково вступають у вузи, що підтверджує і якість наших медалей, яких, звичайно, небагато. Але я свого часу не хотіла, щоб мій син ішов на медаль, незважаючи на одержаний «відмінний» атестат. Виконання умов її одержання забирає дуже багато здоров’я, а у вузах до медалістів часто ставляться з недовір’ям, що травмує психіку.
Ректор Міжнародного інституту лінгвістики та права Хачатур ХАЧАТУРЯН (Київ):
— За співбесідою ми приймали в наш вуз не тільки медалістів, але й тих, чий атестат трохи не дотягнув до медалі. Із «чистих» медалістів на пільгових умовах змогли зарахувати тільки половину.
Помічник ректора університету «Києво-Могилянська академія», секретар приймальної комісії поточного року В’ячеслав НЕВIНЧАНИЙ:
— У нашому вузі ніколи не було пільг для медалістів, їх надавали тільки переможцям республіканських олімпіад, які зайняли перші місця. Я вважаю, що нагородою за працю учня мають бути знання, а не пільги. Цього року серед наших абітурієнтів було 510 медалістів, а в студенти прийнято лише 140. Тільки 30% медального «золота» витримало випробування на «пробу».
Галина ФОМЕНКО, вчитель англійської мови СШ № 185:
— Медаль далеко не завжди означає визнання видатних успіхів. Часом це просто гарне ставлення до дитини (або до її батьків), викликане різними причинами. Часом за прагненням одержати медаль приховується честолюбство (і дитяче, і батьківське), а не зацікавленість у знаннях. У той же час, якщо учень має відмінні оцінки з усіх предметів, це свiдчить про те, що він не виявляє особливого зацікавлення до чогось конкретного. А для окремих талановитих учнів пільги медалістів зменшують шанси стати студентом. Може, нехай медаль буде просто сімейною реліквією (як іменні годинники в армії), а не засобом досягнення мети?
Рішення про скасування пільг для медалістів примусило задуматися над питанням престижності знань у нашому суспільстві, про завдання їх отримання, про шляхи досягнення успіху в житті. Якщо розглядати школу як школу підготовки до життя, то яке місце медалі в ній можна визначити? Адже тоді оцінку має поставити саме життя, а не якась, нехай навіть дуже авторитетна, комісія. Скасування медальних пільг у якомусь сенсі переносить відповідальність за отримання знань з викладача на учня, сприяє утвердженню престижності не факту визнання успіхів, а самих успіхів як таких. Такий підхід звільняє людину від прагнення домагатися будь-чиєї прихильності, націлює на служіння справі, а не особам, формує особистість.
Міністерством освіти та науки і Фондом «Відродження» заплановано створення незалежного центру тестування випускників шкіл. Результати цього тестування мають замінити вступні iспити. Хотілося б, аби центр ще й надавав можливість перевіряти свої сили школярам заздалегідь і щоб вони мали можливість устигати вчасно зорієнтуватися. Такий крок розширив би можливості для самовизначення особистості.
