Тиждень почався з заяви Голови Верховної Ради Олександра Ткаченка про те, що економічна й політична інтеграція України, Білорусі й Росії є єдиним шляхом виходу з кризи.
Як і можна було чекати, з теми «Ткаченко й Білорусь» учора почали роботу нової сесії депутати ВР. Актуальні питання свого візиту до «братів-слов’ян», а точніше, до братів за духом, спікер не обминув і в своїй черговій програмній промові. Він закликав «не мазати дьогтем союз Білорусі й Росії». А також висловив подив — мовляв, Президент тричі побував у цій республіці, але «такого нагнітання в ситуації не було». Усім, хто не зрозумів союзницьких прагнень Олександра Ткаченка, він заявив: «Такими діями ви показуєте моральний рівень тих, на кого ви працюєте, і хто вам платить»... Ліві, ясна річ, ляскали в долоні. Рух, «Реформи й порядок» і НДП уже вкотре намагалися пояснити, що ВР не вповноважувала спікера робити «антиконституційні» заяви. При цьому, до речі, за даними кореспондента «Дня» «список за відставку Ткаченка» захлинувся десь на 60-му підписі (для внесення питання в порядок денний необхідно 150). Тож Олександр Миколайович з цілковитою впевненістю у своїй правоті присоромив «Чорновола й інших», порадивши їм зняти окуляри й подивитися, як у Білорусі люди живуть». І додав, що там навіть «не п’ють горілку «Біловезька Пуща» — позаяк спаплюжили те, що не можна було спаплюжувати»...
Наполегливість спікера гостро піднімає питання про «толерантне» ставлення глави держави, гаранта, арбітра, «символу нації» тощо до яскраво вираженої лінії «не першого, але й не другого» керівника країни. І, більше того, привезена з Давоса після зустрічі з російським прем’єром пропозиція Леоніда Кучми про ратифікацію українським парламентом севастопольських угод — це чимось краще від «білоруських» заяв спікера? Рухівець Олександр Лавринович відповів кореспонденту «Дня»: «Поставити севастопольські угоди, які значною мірою ущемлюють національні інтереси України, на ратифікацію, ледь утершись від досить відвертих плювків у бік України та її державних керівників — такі пропозиції робляться на догоду деяким політичним силам в Україні, на догоду Росії, під її тиском. І, безумовно, коли Президент так стримано реагує на «інтеграційні» висловлювання Ткаченка й водночас пропонує такі кроки, то можна дійти висновку про існування причинного зв’язку».
Облишмо геополітичні, економічні й інші проблеми союзу Росії, України й Білорусі, які поховають під собою будь-яку «шляхетну» ідею слов'янського братерства.
Виходячи з чисто прагматичних міркувань: приєднання до Росії, яка переживає надзвичайно жорстоку політичну й економічну кризу, кризу відносин Кремля з суб'єктами федерації (яка ставить під сумнів саму державну цілісність РФ), — це колективне національне самогубство.
Відповідаючи на запитання журналістів, чи збирається спікер балотуватись у президенти, О.Ткаченко сказав: «Я обраний депутатом на чотири роки й хотів би працювати цей час у Верховній Раді».
Хотілося б, аби під час цієї роботи спікер не забував свої ж слова: «Лужков — це ще не вся Росія» (мер Москви Юрій Лужков — переконаний супротивник договору між Росією й Україною в його нинішньому вигляді. Він вважає, що договір ущемлює права РФ, зокрема й на володіння Севастополем).
Очевидно, в цьому випадку вони цілком застосовні до самого спікера: «Олександр Ткаченко — це ще не вся Україна!»
P.S. А з пікантних новин — сьогодні дві. Голова Регламентного комітету Віктор Омелич повідомив, що подання Генпрокуратури щодо Павла Лазаренка розглядатимуть у комітеті в четвер. А лідер партії «За красиву Україну!» Геннадій Балашов, котрий зібрав численний пікет під стінами Верховної Ради, заявив пресі, що його ідеї немає кому проводити в життя, тож він сам піде у президенти.
