На лихо, не став винятком і рік нинішній. Дані Державного департаменту з нагляду за охороною праці найбільш смертоносними визначили підприємства вугільного й агропромислового комплексів (з 1 січня 2002 року у кожній із цих галузей зареєстрували понад 160 випадків смертельного травматизму). Чиновники з Держнаглядохоронпраці вважають за краще пояснювати те, що відбувається, головним чином порушеннями елементарних правил техніки безпеки самими робітниками і керівниками підприємств. Рекомендують їм дотримуватися встановлених правил. Підкреслюючи, що це дозволить відповідальним за організацію безпечного виробництва уникнути кримінальної відповідальності. Симптоматично, але те, що органи контролю за організацією безпеки праці вважають порушеннями, гірники, наприклад, називають «штатними ситуаціями».
Ось нам, власне, і траурна логіка життя. Держава, яка не зуміла зберегти пiд уламками командно-адміністративної системи нормальні умови для роботи, радить виконувати свої розпорядження керівникам підприємств. І не важливо, що, враховуючи наш рівень безробіття, в «польових» умовах ведення приватного бізнесу, подібні розмови не тільки далекі від здійснення, але й сприймаються не завжди адекватно. І не істотно, що директори підприємств державної форми власності страждають на споконвічний дефіцит бюджетних розподілів.
Проте у заявах про неухильне дотримання норм безпеки є певний сенс. В умовах, що склалися, коли згідно з інформацією Департаменту, 79% парку комбайнів становлять морально застарілі і фізично зношені моделі. Коли, згідно з результатами останніх перевірок «охоронців праці», на 544 вугільних підприємствах припинили роботу 419 ділянок і виробництв, «на яких існувала загроза життю і здоров’ю працівників». Єдиним чинником, здатним виправити ситуацію, може виявитися механізм природного відбору на основі страху. Директорів — перед кримінальною відповідальністю і штрафами. Рядових службовців — перед власною смертю.
Нескладно передбачити, що ледь вщухне галас навколо трагедій на шахтах «Україна», Засядька й інших, як на цих і прикритих їхньою хвилею багатьох інших пiдприємствах вiдновиться видобуток вугілля. І навряд чи держава знайде можливості виправити складне становище в галузі. Ці та ряд інших проблем — у розмовi iз начальником управління організації нагляду у вугільній промисловості Держнаглядохоронпраці Геннадієм Сусловим.
— Чи можете ви назвати хоч би одне—два вугледобувних підприємства Вітчизни, робота яких відповідає всім нормам організації безпечної праці?
— Запитання, відверто кажучи, складне. Навряд чи у нашій країні можна знайти шахти, на яких би повністю дотримувалися норм організації безпечної праці. Думаю, що таких шахт немає. Це зумовлено, передусім, технічними й організаційними причинами. Щоб не бути голослівним — 75% шахт в Україні через газовиділення належать до надкатегорних (понад 15 кубів на хвилину метану на тонну вугілля). Багато шахт є небезпечними з погляду раптових викидів метану та гірничих ударів. На 30% шахт температура перевищує допустиму норму і вимагає покращення санітарних умов за допомогою стаціонарних і місцевих холодильних установок.
У незадовільному стані знаходяться основні фонди більшості шахт. На сьогодні майже 600 вентиляторів вимагають заміни, близько 200 шахтних машин — старі, близько 9 тис. тонн канатів, які використовуються для підйому вантажів і людей, також вимагають заміни.
Змінити гірничо-геологічні умови ми, природно, не в силах. А оновлення шахтного фонду вимагає великих і до того ж тривалих за часом фінансових витрат. Тому єдиний шлях виходу з ситуації — як це не тривіально звучить — усім суспільством повернутися до підвищення трудової і технологічної дисципліни на виробництві. За нашими даними, близько 70% випадків травматизму в шахтах (у тому числі й з летальними наслідками) відбувається внаслідок порушення правил безпеки і недотримання норм безпечного проведення робіт, унаслідок особистої недисциплінованості потерпілих. У березні позаминулого року на шахті імені Баракова загинуло вісімдесят чоловік. А причина? Самовільне проведення вогневих робіт під землею. І це на надкатегорній шахті! Потрібні були узгодження на місці і в центрі, спеціальне вбрання, у шахті не повинні були знаходитися люди, було необхідне постійне чергування... Всього цього не дотримувалися і які результати? Страшна трагедія. У наших шахтах часто ризикують своїм життям і ставлять під загрозу життя інших людей. Якщо держава, громадськість, правоохоронні органи, ЗМІ звернуть на це увагу, то частину проблем вдасться вирішити.
— Існує думка, що одна з причин недотримання норм безпеки — проблема кадрів.
— Останнім часом з кадрами складно. Директори й головні інженери шахт змінюються дуже часто. Для багатьох керівників це тимчасова робота.
Візьмемо, наприклад, середню шахту. Вона має загальну довжину підземних виробок 60- 70 км. Там працює маса людей. Інспектор може відвідати окремі робочі місця раз на один-два місяці. А люди працюють постійно. Інспектор виявляє порушення, пише розпорядження на усунення. Протягом року виявляються сотні тисяч порушень.
У нашій вугільній промисловості близько 400 тис. підземних працівників і близько 35 тис. інженерно-технічних. Це керівники різних ланок і рівнів управління виробництвом (гірничі майстри, начальники змін, начальники ділянок і т. д.). Виходить один керівник на 10 чоловік. Та вони просто зобов’язані забезпечити безпеку праці. Якщо цього не буде, то вийти із ситуації не вдасться.
— Ви говорили про катастрофічний стан основних фондів. Враховуючи, м’яко кажучи, бюджетне недофінансування вугільної галузі, яким чином керівники шахт можуть забезпечити безпечне виробництво? Шляхом його зупинки? А Мінпаливенерго напередодні опалювального сезону наполягає на видобутку вугілля.
— Якщо я порвав штани і немає інших, то я залатаю, заштопаю порвані і носитиму. Стаття 35 Закону «Про охорону праці» дає право органам держнагляду тимчасово припиняти дію нормативного акту при виконанні заходів щодо забезпечення безпеки робіт. Але якщо ми бачимо, що заходи, які ми даємо на відступи від норм, повсюдно не виконуються, то зупиняємо виробництво. Саме тому нині і виникають такі зупинки. Якщо у воза відвалилося колесо, то його можна підв’язати і навіть возити сіно. А можна викинути колесо і чекати, поки дадуть нове. Ми говоримо директорам: мовляв, підв’яжіть, людей поставте. В один момент переозброєння і модернізацію галузі провести неможливо. У цих умовах потрібно бути гранично уважними самим шахтарям.
— І все ж. Наскільки коректно всіх собак за трагедії, що відбуваються на шахтах, вішати на директорів (по суті — стрілочників), коли власник в особі держави не в змозі забезпечити належне фінансування? Керівництво шахти «Україна» притягли до відповідальності...
— Ми працюємо в певному правовому полі. Законом визначено, що відповідальність за забезпечення умов безпечної праці лягає на власника або ним уповноважену особу. У цьому випадку директор уповноважений державою і є представником власника. Він несе повну відповідальність. Якщо у тебе щось не виходить, будь ласка, координуй свою діяльність, став питання, десь скорочуй виробництво, але забезпечуй умови безпеки. Не можеш — звільняйся з роботи. У цьому випадку директора не можна назвати посередником. Людина підписала контракт, працює, отримує зарплату, на неї покладено певні функції. Закон визначає її відповідальність. Для того, щоб система працювала, на підприємстві створюється служба охорони праці. Директор зобов’язаний забезпечувати її нормальну роботу в усіх напрямах, контролювати роботу керівників середньої ланки. Якщо директор не примушує виконувати вимоги з безпеки, то хто ж винен? Тим більше, що як-не-як, а людські ресурси на шахтах є, мінімальне фінансування є...
На тій же шахті «Україна» наказом директора на обслуговування конвеєрів у зоні аварії було призначено 82 людини. Це виробка довжиною півтора кілометра. Двадцять метрів на кожного! Можна було касками вичистити вироблене вугілля. Ну, що заважало туди доставити пісок, вогнегасники? Що заважало за допомогою лопат закидати виниклий епіцентр пожежі. З’ясувалося, що не було ні лопати, ні піску. Це повинні були забезпечити керівники ділянки, відповідальні за безпечну експлуатацію конвеєрів. Адже не інспектор повинен контролювати виконання наказу директора цими 82-ма людьми. Це ж абсурд. А так окремі директори не в змозі організувати відповідні умови праці і ховаються за спину держави.
— Чи не ця відповідальність, за умови, що возу, як ви говорили, необхідно «підв’язувати» відразу чотири колеса, а взяти їх ніде, є причиною частої зміни керівництва шахт?
— Причин змін багато. Фінансування — не найголовніша. Сьогодні одним рухом покращити становище в галузі неможливо. Але й без того не дуже хороша дисципліна в галузі після страйків 1989-го узагалі розхиталася. Ну, і, відповідно, не вкладалися гроші. Але шляхи виходу треба шукати. Працювали ж зі старим обладнанням? Працювали. Примушували людей виконувати правила безпеки, коли хотіли? Так. Аварії ж відбуваються на шахтах, де їх узагалі ніколи не було.
Узяти хоч би Червонолиманську і Червоноармійську Західну. Там дисципліна на високому рівні. Там не почуєш такого, щоб робітники не виконували вказівок головного майстра чи начальника ділянки. Після аварій, які там відбулися, немає вже такого зневажливого ставлення до власної безпеки і безпеки своїх колег. Тобто можна примусити.
Примусити — навіть не те слово. Виховати. Це копітка щоденна робота. Це зміна свідомості людини. Перебороти це наше «якось воно буде». Проте ви маєте рацію. На багатьох шахтах затримка зарплати, відсутність мотивації праці, постійні виплати частинами, невпевненість у завтрашньому дні… Все це призводить до падіння дисципліни. На це хворіє весь наш соціум, усі галузі. Але не можна опускати руки. Під лежачий камінь вода не тече і дорогу здолає той, хто йде...
— Як ідуть справи із забезпеченням безпеки на приватних шахтах? Кажуть, інспекторів там не дуже люблять?
— Я не бачу в цьому жодних ускладнень. Ми маємо приватні підприємства і під час останніх перевірок 29 липня ми зупинили роботу декількох вугледобувних підприємств і недержавної форми власності. Їхнє керівництво, до речі, поводиться набагато краще, ніж директори державних шахт. Вони з повагою ставляться до працівників держнагляду і, в принципі, всього дотримуються. Сваритися з державним наглядом вони не бажають, а тому намагаються виконувати все.
— Остання інформація стосовно шахти імені Засядька?
— Експертна комісія ще не була у тій виробці, де сталася трагедія. Її заізолювали через високе виділення вільного водню та окису вуглецю. Нині за перемичку нагнітають атмосферний азот...
— Вільний водень і окис вуглецю свідчать про вибух метану?
— Цілком правильно. Наявність вільного водню вказує, що було неповне згоряння метану, очевидно, під час першого вибуху в тупиковій частині. А потім, коли вибух збагатився киснем, він отримав велику силу. Є припущення, що був не один вибух, а два. Але робити конкретні висновки рано. Працює комісія. Вибух — це миттєве згоряння, і водень виділявся з тупикової частини виробки. Два відсотки водню — це дуже багато.
— Яким чином стало можливим, що на момент вибуху в шахті знаходилося 759 чоловік?
— За нашими даними — 707. Із них 31 — у зоні впливу вибуху. В принципі, режими проведення вибухових робіт визначають час виробництва і безпечне місце, куди йдуть люди. За розташуванням загиблих шахтарів, ми встановили, що більшість із них знаходилися під час вибухових робіт на вихідному струмені. Це суперечить правилам безпеки в частині режиму проведення буровибухових робіт. Шахтарі повинні були знаходитися на свіжому струмені повітря у безпечному місці. Чому це сталося? Можливо, тому, що була перезміна. Режим роботи шахти шестигодинний з 2 до 8, з 8 до 14, з 14 до 20 та з 20 до 2. Можливо, вплинуло й це. Але порушення явно були. Де очевидні, тобто персонально можна визначити відповідальних, де — організаційного плану. Не говоритиму про те, яку вибухівку використовували, які були детонатори вибухових засобів, але порушення норм безпеки очевидні.
— Чи не було б доцільно припинити роботу на шахті на час проведення вибухових робіт? Що перешкодило це зробити?
— У нас такий режим проведення вибухових робіт є. Правила визначають його як проведення хитного підривання. Використовується на пластах, які небезпечні раптовими викидами газу. Під час хитного підривання із шахти виводять усіх людей і виділяють окрему зміну для його проведення. Беруть участь у вибухових роботах тільки прохідники, які заряджають вибій, і майстер-підривник. Інших шахтарів відводять не менш, ніж за кілометр, на свіжий струмінь. У даному забої необхідності в такому режимі не було. Експерти повинні з’ясувати, звідки там узявся метан та чому сталося загазування.
— Чи можна виключити зацікавленість керівництва шахти продовжувати видобуток вугілля в обхід норм безпечного проведення вибухових робіт?
— Зацікавленість керівництва шахти відчувається, коли зупиняється високопродуктивний очисний вибій (високонавантажна лава, яка дає 3—4 тис. тонн вугілля на добу). Ось коли там виникають якісь проблеми, то відчувається зацікавленість якнайшвидше вирішити питання пуску, десь якось натиснути, обійти чи узгодити... Але в цьому випадку: рядовий вибій, монтажних ходок пройдено 140 метрів і ще 60 залишилося. Ніхто нікого в спину не гнав. Ішла ритмічна нормальна робота. Це пласт К8, це — не М3, де були дві минулі аварії.
— До речі, багато хто тоді говорив, що причина аварії — перевищення навантаження. Юхим Звягільський, у свою чергу, вказував на можливість диверсії...
— Офіційна причина, встановлена комісією, — спалахування метану у виробленому просторі лави. Джерело запалення — самозаймання вугілля. Пласт М3 схильний до самозаймання. Під час виїмки вугілля з лави у виробленому просторі на грунті залишається подрібнене вугілля. Тому потрібно забезпечувати дотримання належних заходів. Інкубаційний період самозаймання такого вугілля — десь один-три місяці (залежно від його марки). У процесі інкубаційного періоду вугілля самонагрівається і потім за відповідної температури самозаймається. Там проводилися заходи щодо забезпечення безпеки пластів, схильних до самозаймання.
Але ми зупинилися на цій причині, оскільки в ході опитувань гірників було встановлено, що за декілька днів до вибуху в районі кількох секцій, за шахтарською термінологією, «кармани» розжарилися, як пічка. І, в принципі, все вказувало на самозаймання. А у виробленому просторі метану було достатньо...
— Шахтарі говорили про підвищення температури? При загрозі самозаймання...
— У протоколах опитувань таке прослизало...
— Чому роботи тоді не були зупиненi?
— Це гамлетівське запитання у всіх аваріях.
— У даній аварії це запитання виключене?
— Сьогодні мені важко сказати. Розслідування триває, і робити передчасні висновки було б непрофесійно.
— Шахта імені Засядька — одна із найбільш прибуткових і, відповідно, добре обладнаних. Три аварії протягом чотирьох років. Ваш коментар.
— Важко сказати. На шахті є мотивація праці, дисципліна — на хорошому рівні, люди охоче йдуть на шахту, а влаштуватися на неї важко... Чому така аварійність? Можливо, впливає те, що на глибині 800-1000 м прояви гірничо-геологічних умов якимсь чином посилюють свої негативні наслідки. Після першої аварії було запропоновано, щоб наука пропрацювала можливості безпечного відробляння таких пластів, враховуючи їхню схильність до самозаймання, підвищеного газовиділення тощо. На жаль, фундаментальних розробок досі немає. І прогнозувати що-небудь неможливо.
Важко сказати, яка доля переслідує шахту. Адже це підприємство — одне з лідерів галузі за економічними показниками і за дисципліною. І керівний склад там підібрано...
— Директори яких вугледобувних підприємств (приватних чи державних) частіше пропонують вашим інспекторам хабара?
— У нас працюють одні з кращих фахівців у вугільній промисловості. Це дуже рідкісні випадки, щоб людина користувалася своїм службовим становищем. Те, що інспектори уболівають за галузь, вугілля люблять — це так. У багатьох трудова діяльність почалася в шахті, потім — головний інженер, пізніше — директор, перейшов до Держнагляду... Знаєте, себе осоромити такими вчинками, перекреслити самоповагу, повагу інших... Звичайно, такі випадки є, але це поодинокі випадки...
— А якщо більш відверто? Адже враховуючи реалії галузі, зарплату чиновників, було б логічно...
— Скажімо так — про такі спроби я не знаю. Є звісно. Я не заперечую — є. Або дітей у табір допоможуть на відпочинок відправити, десь допоможуть із лікуванням медикаментами... Можливо. Всі ми люди. Але у нас інспектори принципові. Вони ж — помічники директорів. І все це розуміють. У наших ринкових умовах директорам треба бігати до податкової, до обласної, міської адміністрацій, треба вибивати, вирішувати в Міністерстві... Він зобов’язаний покладатися на своїх службовців. На головного інженера і так далі. Ті йому, звісно, всю картину не подадуть. А інспектор викладає йому всю картину в своїх розпорядженнях. Що у нього на шахті робиться. Директор через інспектора тримає руку на пульсі свого підприємства.
— Чому ж підлеглі не можуть надати директору об’єктивну інформацію?
— Звикають. Звикають до того, що відбувається на шахті. Я по собі знаю, що коли я перейшов до органів нагляду, то тільки рокiв через два почав дивитися на проведення робіт з погляду інспектора. До цього бачив звичайні робочі ситуації. Адже те, що на мій погляд — порушення, на думку керівників і робітників шахти — штатна робоча ситуація.
— Кажуть, що покращення умов праці на шахтах невигідне ще й тому, що призведе до зростання собівартості вугілля. Чи варто державі дотувати, в принципі, збиткове виробництво? А закриття шахт, логічно, спричинить зростання соціального напруження.
— Готового рецепта для виходу з ситуації, що склалася, не існує. Ситуація дуже складна. Вугледобувні підприємства нерентабельні у всьому світі. Вони планово дотовані. Збільшувати фінансування шахт додатково — справді означає збільшувати собівартість видобутку вугілля. Є небезпека втратити ринок збуту металу внаслідок збільшення його вартості.
А світове вугілля дешевше, ніж у нас, але на металургійних підприємствах Заходу дорога робоча сила. У нас навпаки. Тут переплітаються інтереси держави, інтереси галузі й інтереси конкретних осіб. Найбільш оптимальний шлях виходу з ситуації — не йти шляхом соціальної напруженості. Треба вибирати інший шлях. Слава Богу, земля у державі ресурси не вичерпала, багато у нас і грамотних фахівців, технарів, прогнозистів... Переконаний, що трагедій на шахтах можна уникнути, якщо повернутися всім суспільством до дисципліни.
— Ви маєте на увазі важливість дешевого вугілля для ефективності виробничої схеми Донецького регіону «вугілля- кокс-метал»?
— Так. Бюджет держави отримує істотне поповнення за рахунок торгівлі металом. Виходять кліщі, і шляхи виходу з ситуації потрібно шукати враховуючи всі інтереси. Але ніщо не дозволяє нам залишати таку ситуацію, такі аварії. Тим більше, гарантій, що не буде нових, не дасть ніхто. Все це (ситуація в суспільстві, безвідповідальність, недофінансування, схеми ведення бізнесу тощо) досягло критичної маси. Ми вже у Селідовці маємо аварію, де начебто не аварійно-небезпечний регіон. У Павлограді, де зроду не було аварій. Виключити нові аварії неможливо.
