Українці можуть бути задоволені: ще одна характерна риса нашого менталітету, яка полягає в тому, щоб не метушитися і не приймати поспішних рішень, вписалася в глобальні ринкові процеси. Йдеться про те, що коливання провідних міжнародних валют не стали трагедією ні для нашого населення, яке досі віддавало перевагу долару перед євро, ні для банківських установ, які також робили ставку на «зелений». Зараз євро в Україні, у точній відповідності до міжнародної тенденції, пішов униз. Тоді як долар, який регулярно викуповується з біржі нашим Нацбанком, демонструє постійну стійкість. Правда, на осінь європейські експерти ще на початку липня передбачали новий підйом для євро (від $1,15 за євро). Чи збудеться цей прогноз і в Україні, де банки почали безпосередньо конвертувати долар у євро і навпаки, покаже час. Але НБУ вже замислюється над тим, щоб переорієнтувати гривню від долара на кошик валют у пропорціях, відповідних до нашої зовнішньої торгівлі. Зрозуміло, що гривні в цьому плані нічого не загрожує: більшість українців, якщо можна так сказати, патріоти мимоволі... Тим часом у країнах зони євро ламають голову над тим, як додати динаміки своєму розвитку.
У середині липня шановні міністри фінансів Європейського монетарного союзу (EMU) зібралися разом для розгляду економічного стану зони євро. Вони розмірковували над результатами останніх економічних прогнозів, згідно з якими річне зростання ВВП у зоні євро цього року становитиме лише жалюгідні 0,7%.
Міністри неодноразово заявляли про свою прихильність Пакту про стабільність та економічне зростання, згідно з яким від країн зони євро потрібно підняти податки та скоротити витрати, що ще більше має пригнітити їхні економіки. Цей Пакт вже увергає економіку Німеччини у стан рецесії, а уряд Італії бореться за те, щоб переглянути у найкоротші терміни показники прогнозів щодо темпів зростання, щоб впоратися з падаючим обсягом виробництва. Але усього цього явно недостатньо для того, щоб змусити чиновників переглянути свої пріоритети.
Окремі міністри фінансів Євросоюзу досі вважають Пакт про стабільність стержнем EMU. Інші кажуть про важливість дотримання «правил гри». Третя група заявляє, що хоч важливість відновлення економічного зростання цілком очевидна, видужання має статися «в дусі Пакту».
При погляді з американського боку Атлантики усі ці «раціональні» аргументи видаються вкрай химерними.
Востаннє уряд Америки намагався забезпечити збалансований бюджет через загрозу рецесії понад сімдесят років тому, за часів президента Гувера, перед початком Великої депресії. Відтоді в Америці встановилася згода щодо того, що циклічні економічні негаразди потребують використання інструмента бюджетного дефіциту, щоб пом’якшити страждання, стимулювати сукупний попит та прискорити видужання.
Економісти називають ці циклічно діючі фінансові прискорювачі «автоматичними стабілізаторами». Коли доходи громадян падають, також падають і державні доходи. Зниження податків може збільшити чистий дохід. Але, що важливіше, коли падають приватні доходи, збільшуються державні витрати на соціальне забезпечення, таким чином сприяючи відновленню попиту, збільшенню обсягів виробництва, зростанню інвестицій та збільшенню зайнятості. Зниження податків і збільшення витрат справді збільшують дефіцит бюджету — але здоровим і корисним чином.
Із американського боку Атлантики корисність цих автоматичних фінансових стабілізаторів ніхто не заперечує. Навпаки, при появі загрози рецесії політичні дебати ведуться з питання про те, чи варто посилити ці заходи за допомогою додаткових стимулів. Ніхто не розглядає питання про те, як посилити тиск на економіку за рахунок підвищення податків та урізування програм державних витрат. Ані республіканці, ані демократи не зацікавлені у придушенні економічної активності. Це не є елементом підтримки будь-якої партії.
Але якщо поглянути на сьогоднішні економічні проблеми зони євро, то небезпека високих номінальних відсоткових ставок за довгостроковими вкладами не входить до першої десятки проблем, якими стурбовані інвестори. Зрештою, інвестори явно не бояться, що великий державний борг змусить уряди підтримувати інфляцію, друкуючи більше грошей. Проблемами Євросоюзу є стагнація обсягу виробництва, високе структурне безробіття, слабке зростання продуктивності праці, марнотратна й несправедлива Спільна аграрна політика (CAP) та наближення структурної перебудови, спричиненої розширенням самого Євросоюзу.
З першого погляду, це добре, що міністри фінансів країн зони євро прагнуть утримувати державний борг своїх країн на низькому рівні у довгостроковому плані: це знак того, що перемоги, отримані над інфляцією у 70-ті роки, не будуть необдумано відкинуті убік.
Але також небезпечно нав’язливо триматися за минуле. Немає вірнішого шляху до економічних негараздів, ніж рух уперед з економічними шорами на очах. Як міг би засвідчити Гувер, коли ми бачимо тільки проблеми економічної політики, яких зазнавало попереднє покоління, ми ризикуємо не побачити небезпеки безпосередньо у нас перед очима.
Дж. Бредфорд Де ЛОНГ — професор економіки університету Каліфорнії у Берклі, колишній помічник міністра фінансів США
