Серед подій кінця зими майже непоміченим пройшло 275-річчя з дня народження австрійського скульптора Франца Ксавера Мессершмідта.
Франц народився в маленькому містечку в Баварії, вчився у своїх дядьків-скульпторів у Мюнхені та Граці. Завдяки талановитим роботам привернув увагу Мартіна Ван Мейтенса, директора Віденської академії красних мистецтв. Після закінчення Академії, так само завдяки протекції Ван Мейтенса молодий скульптор, що лишився у Відні, отримав надпрестижні замовлення на погруддя членів імператорської родини Габсбургів (зокрема, Марії Терези).
У 1770-х Мессершмідт став у Академії викладачем; у найближчому майбутньому він сподівався обійняти там посаду професора скульптури, яку незабаром мав залишити літній попередник. Усе начебто складалося добре.
Проблема корінилася в самому митцеві: про його ексцентричність ходили чутки, він відвідував таємні товариства, після таких візитів стверджував, що бачить духів. Зрештою, посада дісталася іншому; розлючений викладач відмовився від запропонованої грошової компенсації і покинув Відень, оселившись у Братиславі.
Саме там, в усамітненні, він починає створювати те, що незабаром здивувало світ — так звані характерні голови. Кожна голова фіксує якийсь яскраво виражений характерний вираз, якщо не сказати — гримасу, причому настільки гіпертрофовану, що це справляє рівним чином гротескове й моторошне враження. Франц Ксавер поясняв, що його періодично мучать злі духи, найбільш страшного з них він називав духом пропорції, однак, якщо він умилостивляє їх скульптурним вираженням крайніх емоцій, демони відступають.
Після смерті скульптора (у 47 років) понад 40 голів було продано, відправлено до Відня, де всі твори виставили як атракціон, такий собі скульптурний цирк потвор — причому організатори придумали назви, часом доволі вигадливі («Художник, як він уявляє себе таким, що сміється»).
«Голови» належно оцінили лише у ХХ столітті, для якого перебільшення, крайнощі, неконтрольована ірраціональність стали нормою; Мессершмідта вважали своїм, зокрема, німецькі експресіоністи. Виставка, що зараз триває в Парижі і на якій виставлено півтора десятки робіт скульптора, так і називається: «Франц Ксавер Мессершмідт 1736 — 1783: від неокласицизму до експресіонізму».
Історія знає чимало обдарованих художників, якими опанувало безумство, однак Мессершмідт — один із небагатьох, чия гадана недуга знайшла такий систематичний і потужний вихід у мистецтві. Звичайно, тут широчезний простір для міркувань про геній та безумство, про нове як добре забуте старе, однак характерні голови мають власну мистецьку вартість незалежно від історичного контексту. Франц Ксавер наче фіксує стоп-кадри мімічного божевілля, створює трагіфарсовий театр багатьох акторів, збирає завжди актуальну колекцію крайніх реакцій.
Адже ми живемо у крайнощах — така вже наша природа; нам страшно і смішно водночас; Мессершмідт ще сотні років тому зумів показати нам наших власних химер так, що забути це просто неможливо.
