Один із студентських фразеологізмів визначає періодичність життя у вищих навчальних закладах — «від сесії до сесії». Тож «сесія» є своєрідною віссю, коли підбиваються підсумки, засобом чого є, зокрема, заліки та іспити. Можна ствердити, що цієї зимової сесії не лише студенти, але й викладачі українських вузів, у певному сенсі, складають, якщо й не іспит, то, принаймні, залік з першого досвіду запровадження Болонського процесу.
У травні минулого року Україна підписала Договір про приєднання до Болонського процесу, що й стало формальною точкою відліку запровадження нових європейських стандартів в українській вищій освіті. Пригадаймо, що процеси реформування освіти в Європі були започатковані в 1998 році чотирма країнами — Англією, Францією, Німеччиною та Італією. У червні 1999 року в італійському місті Болонья було підписано спільну декларацію міністрів освіти більшості європейських країн. Через це реформування європейської вищої освіти отримало назву Болонський процес. Визначають його як процес структурного реформування національних систем вищої освіти країн Європи, зміни освітніх програм і потрібних інституційних перетворень у європейських вищих навчальних закладах. Ініціатива Болонського процесу має також виразний політичний аспект. Вираженням цього є хоча б те, що у певному сенсі випрацьовується, як часто пишуть, «спільна «європейська» реакція на проблеми, що з'являються у більшості країн». Головну ж мету реформування вищої освіти вбачають у створенні умов для збільшення мобільності громадян, пристосування системи освіти до потреб ринку праці, а також підвищення привабливості вищої школи в Європі.
Приєднання України до Болонського процесу, безперечно, тісно пов'язане з євроінтеґраційними спрямуваннями нашої держави. Ці спрямування передбачають прагнення мати конкурентоспроможних фахівців на європейському ринку праці. Останнє ж, у свою чергу, визначає мету освіти, — кажучи словами одного з дослідників проблем вищої освіти в Україні, — «це підготовка фахівців, здатних забезпечити перехід від індустріального до інформаційно- технологічного суспільства через новаторство у навчанні, вихованні та науково-методичній роботі».
Болонський процес базується на шести основних положеннях: дворівнева система освіти «бакалавр — магістр», кредитна система ECTS (Європейська система трансферу оцінок), мобільність студентів, якість освіти, працевлаштування випускників, промоція європейської системи освіти.
Як відомо, дворівнева система навчання передбачає прийняття європейської системи зрозумілих і сумірних ступенів. В українських вузах її запровадження — це часто перетворення навчання за програмою спеціаліста на систему бакалавр-магістр. Найбільш згадуваними проблемами, які при цьому виникають, є те, що досить часто перетворення цілісної програми навчання на дворівневу структуру зроблено в спосіб механічний. Таким чином, залишилося поза увагою введення суттєвих програмних змін.
Крім того, зауважимо, що введення дворівневої системи освіти передбачає, що ступінь, який надається в результаті закінчення першого етапу навчання — бакалаврату — вважається на європейському ринку праці за достатній рівень кваліфікації. Можна однак помітити, що в нашій суспільній свідомості досить часто ще зустрічається переконання, за яким ступінь бакалавра є незакінченою вищою освітою, а тому й не дає достатньої кваліфікації.
Запровадження кредитно-модульної системи передбачає поділ процесу вивчення предметів на окремі частини, що мають назву модулів. Крім того, оцінка знань студента здійснюється за 100-бальною шкалою, що прийшла на зміну традиційній 5-бальній. Згідно з Рішенням колегії Міністерства освіти і науки України від 24 квітня 2003 року запровадження кредитно-модульної системи є актуальним з огляду на цілий ряд недоліків, які мала попередня система оцінювання (низька активність студентів, можливість необ'єктивного оцінювання знань, відсутність гнучкості в системі підготовки фахівців та ін.).
У організації навчання за кредитно-модульною системою часом спостерігається плутанина у розподілі балів, що часто пов'язане із нерозумінням деякими викладачами суті кредитно-модульної системи. Через це й виходить, що у «щедрих» викладачів студенти отримують по 400—500 балів (з можливих 100), відповідно у «скупих» — ледь дотягують до кількості, необхідної для зарахування дисципліни. Складається враження, що дехто з вузівських викладачів просто намагається «підлаштувати» нову систему оцінювання під стару, «перевірену часом». Скажімо, як «варіант» — оцінювати за п'ятибальною шкалою, пізніше виводити якийсь «коефіцієнт», на який потрібно щось перемножувати, щоб отримувати кількість балів у 100-бальному вимірі. Мабуть, знову ж у цьому випадку будуть доречними слова європейських експертів, що в Україні, проводячи реформи, «граються з правилами, а не грають за правилами».
Важливим моментом Болонського процесу є мобільність студентів. Безперечно, це збільшує шанси для українських студентів та викладачів скористатися програмами, які здійснюються в рамках ЄС. Можна, зокрема, згадати, що вже тепер для учасників з України відкрито такі програми, як Темпус (Транс- Європейська програма мобільності для студентів вузів), Еразмус Мундус (програма стипендій для студентів-випускників та молодих дослідників), програма Жана Моне (програма грантів для надання допомоги навчальним закладам для реалізації проектів євроінтеґрації). Болонський процес в Україні, так само як і в багатьох країнах Європи, сприймають по- різному. Можна зустріти як скептичні, так і оптимістичні погляди. Студенти, як можна зустріти на студентських порталах в інтернеті, дотепно обзивають Болонський процес «болонкою», або ще «спаґетті під соусом bolognese». Остання назва вказує на заплутаність Болонської системи. Ряд проблем, які постали перед європейськими вузами у зв'язку з реалізацією положень Болонської декларації, висвітлено в т. зв. «Чорній книзі Болонського процесу» (The Black Book of the Bologna Process), виданій цього року об'єднанням студентських організацій в Європі ESIB. Зазначається, наприклад, що проблемою Польщі є те, що не всі інституції вищої освіти розуміють суть кредитно-модульної системи, її ролі у визначенні досягнень студентів у процесі навчання. Особливо це стосується тих викладачів, які переповідають один і той самий зміст під час лекцій протягом багатьох років. Проблеми виникають також тоді, коли потрібно перенести кредити студентів, які перебували на навчанні в інших навчальних закладах або ж за кордоном. Можемо з певністю ствердити, що подібна ситуація зустрічається і в українських вузах.
Підсумовуючи ж, наведемо слова відомого європейського аналітика вищої освіти Ґая Хоґа. Він писав ось що: «Сьогодні настав час діяти. Ми будемо рухатись від етапу співробітництва/мобільності до етапу структурних змін. Нам уже давно час усвідомити природу та розміри виклику, який нам кидає, швидко набираючи ходу, транснаціональна освіта». Отож, потрібно прагнути ефективно долати проблеми, пов'язані із запровадженням Болонського процесу, адже головне питання на заліку з Болонського процесу — це питання про майбутнє України.
Чого чекають студенти від приєднання України до Болонського процесу?
Олексій БАХАРЄВ, студент II курсу Національного авіаційного університету:
— У нашому вузі вже два роки діє бально- модульна система оцінювання знань. І це цілком зручно для багатьох студентів, які приходять за знаннями. Ми протягом семестру набираємо бали, які наприкінці курсу підсумовуються. Якщо влаштовує та кількість балів, які набрав за семестр, можна й зовсім не складати сесії. І канікули тоді на кілька тижнів довші. Ось, наприклад, за відвідування лекцій і семінарів, за роботу на практичних, за поточні контрольні та самостійні роботи можна набрати певну суму балів. Потім ці бали однаково прирівнюються та зводяться до старих радянських оцінок «відмінно», «добре», «задовільно» тощо. Так, 60 балів і вище — це вже тверда «трійка», а від 80 — «четвірка», від 90 — «п'ятірка». Це за 100-бальною шкалою оцінювання. Студенти і навіть викладачі часто плутаються в оцінках. Але така шкала більш об'єктивно дає оцінку знанням студента, і насамперед показує, наскільки старанний студент, як добре знає всі теми та як часто він відвідував заняття. Тут «халяви» не буде, адже іспити відбуваються у формі тестів, і для позитивного результату потрібне знання всього обсягу матеріалу за семестр.
Максим ЗЕЛКО, студент I курсу Київського національного університету ім. Тараса Шевченка:
— У нас немає однієї офіційної системи оцінювання. А існує такий собі болонсько-радянський гібрид. Одні викладачі ставлять «четвірки» і «п'ятірки», деякі — «відмінно» та «задовільно», а інші й поготів самі розробили «авторські» бально-модульні системи. І якщо зі старими оцінками все зрозуміло, то як розібратися з новомодними балами, якщо на кожному предметі своя система оцінювання? І якщо так подумати, то за бально-модульної системи протягом семестру доводиться не набирати бали, а намагатися їх зберігати та не втрачати. Ось, наприклад, не прийшов кілька разів на лекцію — і вже мінус енна кількість балів від заповітної «п'ятірки», що прирівнюється до 100, 70 або 50 балів (на кожному предметі своя система оцінювання). Не здав вчасно контрольну роботу — знову втратив кілька балів. Так і доводитися щоразу не заробляти, а зберігати оцінку. Мені це не подобається. Я краще добряче підготуюся до сесії і все складу. Адже є непрофільні та неспеціальні предмети, у які зовсім не обов'язково заглиблюватися та ретельно їх вчити, як передбачає бально-модульна система. Ще є така собі рейтингова система. Для багатьох студентів ця новація — взагалі темний ліс. Студенти ж звикли, що від сесії до сесії їм жити дуже весело.
Оксана МАМЧЕНКОВА, студентка I курсу Національного університету «Києво-Могилянська Академія»:
— Наскільки мені відомо, оцінювання за Болонською системою в нашій Академії триває вже дуже давно. Тому для наших студентів це не новація. У нас заведена єдина 100-бальна система оцінювання знань. Ми за семестр набираємо 60 балів за різні види робіт (основний акцент роблять на самостійне навчання) і до цих балів приплюсовуємо ще ті щонайбільше 40, які можна отримати за іспит. Тож нам доводиться весь час напружено працювати. Деякі викладачі відходять від стандартних 100 балів і вводять свої системи оцінювання. Це ускладнює і без того складний освітній процес. Але бальна система підходить тим людям, які прийшли не за оцінкою, а за знаннями. Готуватися доводиться на кожне заняття. Це підганяє деяких лінивих студентів, допомагає підтягнуться та знати всі теми курсу. Існують міфи, що студенти «Могилянки» днюють і ночують у бібліотеках. Частково це правда. Зате в багатьох європейських країнах визнають дипломи нашої академії, і її випускники без жодних проблем можуть влаштуватися на роботу за кордоном.
Назар БОДНАР, студент II курсу Національної музичної Академії України ім. П. І. Чайковського:
— Нам уже майже рік обіцяють ввести Болонську систему, але поки що вчимося по-старому. Нам ставлять «четвірки» і «п'ятірки», а критеріїв оцінювання дуже багато. Я думаю, що за бально- модульної системи гру й теорію оцінюватимуть точніше та об'єктивніше. Але це лише один бік медалі. Не треба забувати, що музиканти — люди творчі. І на всіх парах їх не застанеш, а за болонської системи оцінювання доведеться відвідувати всі лекції та семінари. Адже багато працюють, грають у музичних групах або оркестрах.
Ганна УЛЬЧЕНКО, студентка III курсу Інституту журналістики Київського національного університету ім. Тараса Шевченка:
— Усі мої знайомі студенти тільки й говорять про бали та модулі, коли йдеться про Болонську конвенцію. І ніхто навіть не пригадає про те, що головним чином зміниться не тільки форма навчання, а ще й документи про вищу освіту. Це й недивно, адже керівництво не спромоглося все роз'яснити студентам перш, ніж ввести Болонську конвенцію в дію. На сьогодні у світі визнають тільки дипломи кількох національних українських університетів і Києво-Могилянської Академії. А що робити іншим? Після введення в дію цієї конвенції молоді українські фахівці з дипломами будь-якого державного університету зможуть бути конкурентоспроможними на світовому ринку праці. Заради цього можна звикнути до незнайомих рейтингових, бальних і модульних систем.
