Цього тижня вiдбувся триденний робочий візит до Києва заступника міністра закордонних справ Великої Британії сера Кевіна Теббіта. Топ-темами його візиту стали євроатлантична інтеграція України (або іншими словами — просування до НАТО), реформування армії та виведення українських миротворців з Іраку. За збігом обставин саме під час перебування пана Теббіта Україна схвалила рішення про вихід із післявоєнної країни. Про те, якими вiн бачить перспективи України, а також про позицію Лондона щодо виведення українського контингенту, в інтерв’ю.
— Україна прийняла рішення про виведення своїх військ із Іраку. Яка у Британії як партнера по коаліції з цього приводу позиція?
— Ми обговорювали це питання з міністром оборони України у понеділок. Я гадаю, важливо пам’ятати, що ситуація в Іраку змінюється. Наше надзавдання в Іраку — підтримувати перехідний уряд цієї країни у міру того, як він перебирає відповідальність за безпеку своїх громадян. Ми рухаємося в напрямку розбудови іракських збройних сил, іракської поліції, жандармерії. Іракська армія — це головний напрямок нашої роботи в 2005 році. Багато країн намагатимуться віднайти шляхи своєї присутності в Іраку задля підтримки іракських перетворень, а відтак і задля скорочення чисельності своїх власних контингентів. Але дуже важливо, аби цей процес відбувався шляхом консультацій з іракськими властями та шляхом консультацій із іншими членами багатонаціональної коаліції. Ви пам’ятаєте, що досі військові 27-ми країн перебувають в Іраку. І дуже важливо, аби зміна чисельності вояків здійснювалася в такий спосіб, який би не спричинив вакуум, а допоміг у зміцненні безпеки. Я з’ясував під час зустрічі з вашим міністром оборони, як саме Україна збирається діяти — шляхом консультацій, тренування іракських вояків, через передачу їм повноважень, але не з допомогою втечі, яка створила б пустку. Тому ми цілком розуміємо, чому Україна прийняла таке рішення. Але нам також зрозуміло, що в реалізації цього рішення Україна поводиться як хороший союзник.
— Як у Британії оцінюють зусилля України в плані євроатлантичної інтеграції? Чи підтримують у Лондоні вступ держави до НАТО?
— Прем’єр-міністр Великої Британії Тоні Блер висловився з цього приводу досить ясно під час нещодавнього саміту НАТО в Брюсселі: ми вітаємо рішення України, її вибір. Лондон завжди вітав розширення євроатлантичних інституцій на схід. Із самого початку у нас було бачення Європи — цілісної та вільної. Так було завжди, і ми розглядаємо Україну як європейську державу. Тому за визначенням це є природним процесом.
— Як ви оцінюєте готовність України перейти на вищий рівень співпраці з НАТО? Маю на увазі План дій щодо членства...
— Є практичні заходи. Ви праві, що життя не складається лише з простих речей та бачення, але й з практичних. Ми вітаємо ваш уряд. Ми аплодуємо тому, що зробила Україна. Увесь світ слідкував через екрани телевізорів за помаранчевою революцією в Україні. Ті цінності, які обрав ваш уряд — верховенство права, свобода, демократія, ринкова економіка, — сповідує також НАТО і Євросоюз. Тому ми на спільному шляху. Я б сказав, що ми стали на цей шлях багато років тому. Навіть у практичній площині. Україна — один із найбільших контрибуторів миротворчих сил за межами Європи. Україна вже має План дій Україна — НАТО, який має допомогти привести військові, політичні, економічні структури у відповідність до стандартів ЄС і НАТО. Цей процес триватиме. Ми у свою чергу хотіли би почути від вашого уряду, у який спосіб він прагне реалізувати свої пріоритети. Ці організації базуються на діях і сповідують певні критерії, але це нормально. Інші країни також пройшли цей шлях. Деякі з них уже стали членами НАТО. Україна — найновіша й найбільша країна, яка приєднується до того списку. Я прибув до Києва, аби обговорити з вашим урядом те, яким чином ми можемо допомогти. Але швидкість і деталі мають бути визначені саме вашим урядом, аби саме ваш уряд вирішив, що потрібно взяти до уваги.
— Отож, Україна не готова до Плану дій щодо членства?
— Ваш Президент заявив, що це є наміром. Ми підтримуємо цей намір. Однак конкретний термiн цього ще має бути вирішений. Це не дивно, з огляду на той обсяг роботи, який необхідно зробити. Але моя особиста думка — ці питання будуть обговорені упродовж 2005 року.
— У якій мірі британську позицію поділяють інші члени НАТО?
— Я не брав участі у Брюссельському саміті НАТО. Але в мене склалося враження, що зустріч iз українською делегацією мала дуже позитивний характер у цілому. Я не можу говорити про окремі позиції держав, але мені здається, що позиція Великої Британії збігається з більшістю думок в Альянсі.
— Чи не стане на заваді інтеграції України до НАТО цілеспрямована політика Росії?
— Я так не думаю. Дуже важливо, що ця інтеграція не відбувається проти Росії. Йдеться про вільний вибір України. Я гадаю, що це добре розуміють у Москві. Як відомо, НАТО з 1997 року розвиває стратегічне партнерство як із Росією (в рамках Ради НАТО — Росія), так і з Україною (у рамках Комісії НАТО — Україна). Тому я не бачу якоїсь проблеми. Я брав участь у недавній Мюнхенській конференції з питань безпеки в лютому, в якій також брав участь російський міністр оборони. Він був дуже реалістичним і відкритим щодо цих питань.
— Як, на вашу думку, співвідносяться питання інтеграції держави до НАТО та Євросоюзу? Чи може вступ країни до Альянсу посприяти приєднанню до Євросоюзу?
— Дві організації поділяють однакові основоположні цінності й у політиці, й у економіці, й у безпеці. Тому природно їх можна розглядати в одному контексті. Але я б не говорив про якийсь більший взаємозв’язок. Історія розвитку цих організацій відрізняється. І мені здається, що багато країн, включно зараз із Україною, намагаються розбудувати міцні зв’язки та досягнути остаточного членства із якихось власних причин. Але одна з цих організацій не замінює іншу чи навпаки.
— Але так сталося, що країни колишнього соцтабору проклали собі дорогу до ЄС фактично після приєднання до НАТО — Чехія, Угорщина, Польща... Чи може бути справедливим такий сценарій і для України?
— Ви забули про ще одну країну — Велику Британію. Ми були членом НАТО перед тим, як вступили до ЄС. Тому в цьому плані існує сильна традиція. Тут не обов’язкова взаємозалежність, але ви праві. Так здається, що в цілому цей сценарій спрацьовує. Якщо, звичайно, ваша держава не зветься, наприклад, Кіпром...
— Під час зустрічей ви піднімали питання про роботу в Україні спеціального британського радника з питань реформування української армії. Чи не могли б детальніше розповісти про цю ініціативу?
— Його звуть Девід Джоунс. Він перебуває у складі Міноборони України. Його робота полягає у сприянні українським реформам. Він був тут на пробному періоді. Проаналізувавши цей піврічний період, ми переконалися, що його діяльність справді корисна. Крім того, українське міністерство виявляє бажання надалі користуватися його досвідом. Тому я можу підтвердити, що пробний період пройшов і спеціальний радник працюватиме тут на постійній основі, щоб допомогти в реформуванні. Я б не хотів говорити, що ця допомога є новою або унікальною. Ми пропонували подібні проекти іншим країнам Центральної та Східної Європи й раніше, упродовж останніх понад десяти років. Британія просто має чималий досвід у багатьох питаннях iз реформування армії. Ми всі постаємо перед подібними проблемами, тому що більша частина нашої військової структури — продукт минулого, який потрібно міняти з плином часу. У моїй власній державі ми скоротили чисельність збройних сил упродовж останніх 15-ти років на 40%. Такі ж наміри зараз має Україна. Тому ми можемо дати деякі поради в цьому плані. Також ми тривалий час здійснювали перебудову в нашому міністерстві оборони, у питанні контролю за операціями та управління збройними силами. Нам знадобилося більше сорока років, аби створити міцне міністерство оборони. Україна стала на той же шлях. Ще одна функція спеціального радника — допомога Україні у міжнародному співробітництві. Наприклад — iз офісом НАТО тут або з Британією.
— Яке враження у вас склалося після спілкування з представниками українського уряду — наскільки рішуче вони налаштовані щодо реформ задля втілення євроатлантичної та європейської інтеграції?
— Хотів би сказати про дві речі. По-перше, я відчув чітке прагнення, відданість певному напрямку. По-друге, що мене переконало, так це дуже серйозне розуміння проблем, які, приміром, постають перед міністром оборони. Було зрозуміло, що він визнає повністю необхідність практичного поступу та труднощі на шляху його досягнення, коли проблеми носять довгостроковий і структурний характер. Здається, що ваш уряд усвідомлює як необхідність довгострокового плану, так і те, що потрібно буде продемонструвати докази прогресу в короткій перспективі, аби люди, які, можливо, були дещо цинічними в минулому, змогли переконатися, що уряд став на правильний шлях. Я мушу підтвердити — вони мене переконали. Одна з найважливіших речей — бути чесним і відкритим, тому що ці проблеми складні. Вони не можуть бути вирішені лише розчерком пера або ж гарною промовою. Я гадаю, що чесність і відкритість — найважливіші характеристики.
