Сьогодні зранку тисячі школярів по всій Україні крокуватимуть на найважливіше у своєму юному житті «професійне» свято — День знань, або Перше вересня. Серед них буде і дівчинка Анна Вакуленко, яка півтора року тому вразила журналістів і читачів «Дня» своїми недитячими думками.
Нагадаємо: у квітні минулого року в рамках акції «Діти зауважують усе» ми отримали листа восьмикласниці з села Михайлівка, що на Кіровоградщині, Анни Вакуленко. У своєму листі 13-річна школярка у відповідь на адресоване нами дітям запитання «Що не влаштовує вас у світі дорослих?» поставила понад два десятки своїх запитань, які настільки вразили нас глибиною мислення та громадянською мужністю їхнього автора, що ми без вагань розмістили «Список Анни» на першій шпальті номера «Дня». Звичайно, більшу частину Аниних запитань складали роздуми про школу, де навчається дівчинка, та село, в якому вона живе. Однак за цими конкретними проблемами, як зауважували у відгуках на Анин лист наші читачі, поставали вся Україна і все українське суспільство з усіма їх негараздами. Наприклад, дівчинка запитувала:
«— Чому в нас у класі із 25 учнів фактично уроки вчать одиниці, а решта списують із ГДЗ (готові домашні завдання), і до чого це призведе?
— Чому до приїзду в нашу школу народного депутата ми два тижні готувалися, для чого й скасовувалися уроки?
— Навіщо в нашу школу та сільську раду привезли комп’ютери, але вони стоять без діла, а дорослі їх обминають, ніби бояться?
— Чому поблизу нашої школи відкрили три магазини (вчителі називають їх «бермудським трикутником»), у яких безперешкодно в будь-який час і школярі можуть придбати й цигарки, й алкогольні напої?
— Чому на дискотеці в сільському Будинку культури тверезому немає чого робити?
— Чому на телебаченні, крім «LG-Еврика» та «Живої природи», немає програм для школярів?
— Чому, хоча в нашому селі понад дві тисячі жителів та півсотні людей з вищою освітою, тато, прочитавши газету «День», не придумає — кому б ще дати її почитати?
— Чому вдень тато роздає всім безкоштовно саджанці смородини, а вночі все одно приходять викопувати?
— Чому урядовці розказують про великий майбутній урожай зернових, а в полях нашого села важко знайти клаптик озимої пшениці?
— Чому по радіо та телевізору розповідають про найвищі в Європі темпи розвитку нашої економіки, а на вулиці я бачу односельців у шитих валянках та глибоких калошах?
— Чому, купуючи книжечку про тварин рідною мовою для молодшого братика, я заплатила 18 гривень?
— Мені що, вже з дитинства мріяти про виїзд з України?»
А далі були листи — багато листів — від науковців, депутатів, студентів, просто небайдужих людей, котрі намагалися відповісти на Анині запитання та бажали «не по літах розвиненій школярці» віри в перемогу добра, розуму, кращого в людині. Їх ми також публікували на сторінках «Дня». Врешті резонанс, який викликав «Список Анни», перетворився на цілий цикл гострих та щирих матеріалів, у яких були і наївні дитячі спогади, і глибокофілософські роздуми.
Не залишив байдужою «Список Анни» й місцеву владу. Так, після публікації матеріалу школярки до Михайлівки приїздили представники районної та обласної держадміністрацій і просили, зокрема, показати їм неорані поля... Побували у Михайлівці в гостях у Анни та її сім’ї і кореспонденти «Дня», звідки привезли великий репортаж, багато чудових фотографій (одну з них ми публікуємо сьогодні) та теплі спогади про знайомство з цією звичайною і водночас дуже незвичайною сільською родиною («День», 6 травня 2004).
Сьогодні Аня йде в десятий клас. Напередодні «День» зателефонував до дівчини та поцікавився, чого школярка очікує від нового навчального року, що змінилося у її житті з часу публікації в газеті, та чи не виникло в неї бажання продовжити свій список запитань до дорослих?
Скажемо відверто, додзвонитися до Анни було нелегко — як з’ясувалося, дівчинка багато допомагає батькам у полі. Тому вдома застати когось у робочий час дуже важко. А ще Анна, як і раніше, багато читає. Зараз взялася за «Війну і мир» Толстого. Каже, що книга її дуже захопила. До навчання вже готова: за літо прочитала майже всю літературу — українську, зарубіжну — яку будуть вивчати у 10 класі. Відповідаючи на запитання щодо очікувань від нового навчального року, Анна сказала: «Хотіла б за цей рік знайти час подумати, якою повинна бути справжня особистість, майже ідеальна, і побудувати її в собі. Тобто виховати в собі ті позитивні риси, які на мій погляд має мати ідеальна особистість і які я в собі поки що лише розвиваю: сила волі, терпіння.
Найбільше, чого я прагну — це стати хорошою людиною». Аня й досі мріє стати психологом. І вже визначилася з ВНЗ, в якому буде здобувати вищу освіту. За два роки Анна приїде до столиці й пробуватиме сили на вступному тестуванні в Національному університеті «Києво-Могилянська академія».
Аня розповіла, що після публікацій у «Дні» проблем у неї та її сім’ї майже ніяких не було. Хоча з окремими проявами агресії та заздрощів по відношенню до себе їй довелося зіткнутися. Так, одна старшокласниця погрожувала дівчинці неприємностями у разі, якщо наслідком її виступу у пресі стане звільнення директора їхньої школи. А одна з однокласниць дуже дивувалася, чому це про Аню пишуть в газеті, мовляв, вона ще краще могла б інтерв’ю дати...
Найбільш визначною подією у своєму житті та житті своєї сім’ї за цей час Аня вважає президентські вибори. Вакуленки дуже вболівали за перемогу Віктора Ющенка. «Тому ми зараз дивимося на все, що відбувається в країні, з оптимізмом. Звичайно, ми розуміємо, що не все одразу зміниться, але віримо, що такі зміни будуть», — каже Анна. Розповідає, що їздила з батьком в Київ на інаугурацію нового Президента України. «Мені дуже сподобалася атмосфера, яка була в той день на Майдані, — дружня, ніхто не кричав, не конфліктував, люди були настроєні на позитив», — ділиться враженнями школярка.
Пропозицію продовжити свій список Анна прийняла, однак потім, подумавши та перечитавши свої запитання, вирішила, що «цей великий список не потребує зараз доповнень». «У ньому багато запитань випливають одне з одного, — говорить школярка. — До речі, ці запитання будуть актуальні ще не один рік. І їх вирішення — справа не одного місяця. За ці кілька місяців, що працює нова влада, ми чуємо багато докорів, що нічого не змінилося, що нова влада нічим не краща за стару. Однак кожна людина з адекватним почуттям реальності розуміє, що перебудувати вже сформовану олігархічно-кланову системну піраміду не так просто. Тим більше, що ця злочинна й глибокоаморальна система заради самозбереження йде на все. Звичайно, багато що залежить від влади, але реалізація президентської та урядової програм залежить також від нас усіх і від кожного окремо. Для цього потрібні злагода й порозуміння в суспільстві, щоб втілити намічене в життя. Міцна держава, справедливе суспільство, гідне життя — це те, що відповідає нашим устремлінням. Сподіваюся й вірю, що в нас вистачить бажання і терпіння, витримки і громадянської мужності, щоб побудувати саме таку Україну. Я твердо переконана, що настане час, коли ми будемо гордитися своєю державою».
Ось такими думками десятикласниця Анна Вакуленко вирішила поділитися з читачами «Дня». Схоже, на зміну юнацькій сміливості прийшло усвідомлення, що, очікуючи змін на краще, перш за все, потрібно починати з себе. Спостерігаючи за своїми односельчанами, школярка відзначає тенденцію, що зараз актуальна для всього суспільства, — люди починають зневірятися у новій владі . Однак є й такі, як сім’я Вакуленків, котрі готові не просто чекати змін, але й докладати власні зусилля для того, щоб очікувані зміни на краще стали реальністю. Тому дівчинка не хоче продовжувати список своїх запитань до дорослих (тим паче, що вони й досі актуальні), а говорить насамперед про власне самовдосконалення.
