Київське «Динамо» вже програвало у Брюсселі команді «Андерлехт» з рахунком 2:4. Було це в ті, відносно недавні часи, коли ще не ввели гривню, не сперечалися навколо енергоринку, чекали результатів реформ.
Не знаю, як у суспільстві, а у футболі з того часу в нас нічого не змінилося. Хіба що зі складу «Динамо» зник Леоненко, а тренерську лаву зайняв Лобановський. Як і тоді, у нас і зараз немає повноцінного національного чемпіонату, на відміну від тієї ж Бельгії, де повні стадіони з вересня до травня слідкують за інтригуючими і непередбачуваними матчами. І ось знову чемпіон країни широких степів, магістральних газопроводів і порожніх стадіонів зустрівся із чемпіоном країни, де степів нема, а існування газопроводів нікого не цікавить. Минулого разу ми сподівалися, що «Динамо» після поразки 2:4 заб’є у Києві два м’ячі і продовжить турнірний шлях. Насправді наші тоді вдома не виграли, а програли — 0:3. На що сподіватися зараз?
На вулиці друга половина жовтня — той час, в який нам обіцяли пік форми провідних футболістів «Динамо», які аж занадто невиразно виглядали у липні-вересні. Саме зараз натреновані динамівці мали йти переможною ходою футбольними полями Європи. Насправді ж нашого чемпіона обіграла далеко не найсильніша команда континенту, яку наші «фахівці» вже записали до аутсайдерів і ледь не зарахували заздалегідь переможні три очки на рахунок киян. Та це тільки у нашому чемпіонаті можна щось кудись наперед записувати. В Брюсселі ж ніхто не збирався здаватися на милість «Динамо».
Недарма три тижні тому «День» писав про те, що по- справжньому переможну гру «Динамо» показало лише протягом одного тайму, протягом якого й було забито чотири м’ячі «Андерлехту». Думка про те, що 45 хвилин хорошої гри на місяць — дещо замало для висококласної команди, залишилася тоді не висловленою, бо вірилось у мудру стратегію. Згідно до цієї стратегії всі очікували, що і в Брюсселі «Динамо» витримає атаки у першому таймі, а у другому перебігає втомлених господарів. Насправді ж, з точністю до навпаки, повторились останні хвилини київської гри з «Андерлехтом». Тільки сталося це наприкінці першого тайму і три м’ячі забили не наші, а нашим. Чи могло бути інакше? Така думка приходила через ще одне співпадіння — і в Києві, і в Брюсселі м’яч у першому таймі за нічийного рахунку потрапив у поперечину. Обидва рази били гості і обидва рази ця невдача оберталася загальною поразкою. Чи змінився б хід гри, якби Гусін забив за рахунку 1:1? Можливо, але згадаймо статистику, яка свідчить, що перш ніж забити три м’ячі за сім хвилин, брюссельці завдали шість неточних ударів по воротах Шовковського. Удари були зі зручних позицій, на які без проблем виходили атакуючі гравці команди господарів. Можливо, кількість просто перейшла у якість? Тим більше, що всі три м’ячі були забиті «Андерлехтом» з п’яти-семиметрової відстані. Як тут не забивати, коли дають?
Статистика може не тільки допомагати, але й вводити в оману. Згідно зі звітом, «Динамо» більше за «Андерлехт» володіло м’ячем. Але на практиці це означало, що наші просто довго вовтузились з м’ячем, даючи можливість бельгійцям побудувати захист. Господарі ж м’яча, не тримали, а ганяли його полем як більярдну кулю — точно і влучно. Де були в цей час наші півзахисники, яких у складі нараховувалось аж п’ятеро? Скоріше за все вони мали допомогти вже вкотре безпорадному Деметрадзе щось зробити в атаці. Можливо, вони забули за тим, що є саме півзахисниками, а не півнападаючими. У підсумку гравців «Андерлехта» ніхто в центрі поля не атакував таким чином, щоб не дати роздивитися довкіл і зав’язати гостру комбінацію з точними передачами на фланги і навпаки. А може, наші просто не хотіли псувати красу гри?
Ясна річ, що це не так. Просто з невідомої причини, зовсім не реактивні гравці «Андерлехта» постійно випереджали наших, хоча мало бути навпаки. Навіть кремезний двометровий Коллер примудрявся випереджати наших у боротьбі за м’яч, чого не повинно було бути фізично. Безперечно, що це не у бельгійців виросли крила, а просто українці «стали». Стали точно так само, як у вересневому матчі в Ейндховені. Нещасливі кілька хвилин наприкінці першого тайму могли не бути вирішальними, якби «Динамо» у другому таймі пішло великими силами у наступ, аби відігратися. Власне, цього всі і очікували. Натомість наші продовжували грати так само, тільки більш обережно. Здавалося, що їх попередили у перерві, що головне — не пропустити ще, а забити при нагоді, якщо така буде. Такий практицизм має право на існування, так само як і турнірна стратегія. А як же глядачі, які мучилися пізно ввечері біля екранів, чекаючи побачити атакуюче «Динамо», яке нам обіцяли кілька місяців? Навіть напрочуд вдалий телекоментар Дмитра Джулая не міг зменшити гіркоти від побаченого.
Можливо, «Динамо», як торік, вимучить путівку до другого етапу Ліги чи місце в Кубку УЄФА. Для цього є певні шанси. А коли ж нарешті буде гра, той футбол, заради якого люди йдуть на стадіон за будь-якої погоди, той футбол. який ми бачили лише в оті пам’ятні 45 хвилин вересневої гри з «Андерлехтом»? Тренер пояснює, що команду «розбалансувало» перебування у збірних. Але стільки ж шансів «розбалансуватися» мали всі наші суперники по Лізі чемпіонів, гравці яких також чи не суцільно «збірники». Тим більше, що ні «Андерлехту», ні ПСВ, ні «Манчестер Юнайтед» ніхто з турботою не відміняв календарні матчі чемпіонату перед Лігою. Що так сильно втомило динамівців? Тільки не треба нам казати про всякі там «функціональні піки». У футболіста або горять очі, або ні. Він або бореться за кожен м’яч, або лише імітує цю боротьбу. Який варіант ми бачили в Брюсселі з боку «Динамо»?
Давайте не будемо вираховувати шанси і очки. Давайте побажаємо нашим чемпіонам просто показати в двох останніх групових матчах Ліги чемпіонів хороший, якісний футбол, в який вони безперечно, вміють грати. Тоді і прийде результат. Бо спочатку має бути все-таки гра, а не результат, щоб нам не казали футбольні стратеги.
