На екрани виходить фільм Елі Рота «Хостел-2». Принаймні у прокатні плани він вписаний, хоча цілковитої певності в тому нема. Якщо вийде — широка публіка опиниться в дивній ситуації: дивитиметься продовження, не бачивши початку. Адже перший «Хостел» не схвалила до показу легендарна комісія при Міністерстві культури.
Найцікавіше у другому (а, втім, як і в першому) «Хостелі» — то ім’я продюсера: Квентін Тарантіно. Фільми жахів, причому в найдешевших, трешевих, тобто сміттєвих, варіантах, є його пристрастю; однак сам він обожнюване ним «сміття» не фільмує, обмежуючись гучним титром «Тарантіно представляє» або епізодичною роллю героя, якого невдовзі криваво вбивають. Елі Ротові дістався лише титр.
Сюжет «Хостелу»-2 доволі передбачуваний. Три подружки- студентки з Америки приїздять розвіятись на спа-курорт до Словаччини і стають на постій у тому самому хостелі, що насправді ніякий не хостел, а підпільна пастка для відлову пустоголової молоді. Отже, панянки хутко опиняються на катівні у старій фабричній будівлі, відомій ще з першого фільму. Для різноманітності Рот уводить також двох клієнтів, котрі якраз і заплатили, аби вищезгаданих дівуль пошматувати в міру сил і фантазії. Запланована розвага, однак, іде шкереберть, але сценарій — то ніщо, ось бебехи — то все. Бебехи кілограмами, червона фарба ріками, відтяті кінцівки кілометрами — заради цих кількісних здобутків і знімали. Має бути або дуже смішно, або дуже страшно. Щодо сміху, то тут «Хостелові» далеко до тих-таки сміттєвих шедеврів — їхні режисери мають нехай специфічне, але почуття гумору, і навмисне навалюють усілякого бутафорського страхіття, чудово усвідомлюючи, що нічого, крім посмішки, такий перебір не викличе. Рот так само намагається жартувати, але ліпше б він того не робив. Бо виходить така дурість, що несила навіть переповідати.
І про страх розводитися нема бажання. Бо не страшно, і все. Повірте на слово. Боюся іншого: що цьому непотребові зроблять надмірну рекламу, як це вже було два роки тому. Знову збереться комісія антикінематографічних вампірів і заборонить другий «Хостел», як це учинила з першим. І повториться стара історія: галас у ЗМІ, мобілізація кінематографічної громадськості, в’їдливі коментарі в інтернеті, дискусії, звернення, петиції, резолюції... Я теж буду підписуватися. Бо заборона для того опусу — завелика розкіш.
Та йдеться тепер не про це.
Торік в потязі Київ — Будапешт я розговорився був із молодою жінкою з Хмельниччини. Ольга верталася до своєї заможної пані, у Хорватію, де працювала нянькою. За її словами, з господинею в неї склалися просто родинні стосунки, та навіть брала її — служницю — на гостину, що вже поза всякими соціальними приписами. Ще попутниця розповіла про свою приятельку, котрій пощастило менше: купилася, наївна на обіцянки фірми, що прилаштовувала дівчат про начебто цілком пристойну роботу в Чехії (Рот там і знімав свою «Словаччину»). До Чехії Ольжина приятелька потрапила, але, як на річ, у підпільний бордель. Через кілька років, як стала вже непридатна для тих послуг, її вислали додому — покриту шрамами, геть скалічену як фізично, так і морально. Живе нині з матір’ю, на материну пенсію. На працю не влаштовується, бо панічно боїться чоловіків. У все розказане трудно вірилося. Одначе вранці на будапештському пероні Ольгу зустрічала ошатно вбрана пані, вони мало не задушили одна одну в обіймах, і так, обіймаючись, пішли собі. Значить, не брехала.
Це не про погану Чехію чи будь-яку іншу країну. Просто є ось така історія, навіть не одна. І жоден Рот чи котрийсь інший голівудський фільмороб її не зніме, а Тарантіно — не візьметься ту зйомку продюсувати. Бо то і є справжній жах.
