Учора почалося будівництво Північноєвропейського газопроводу, який пройде з Росії до Західної Європи по дну Балтійського моря. Це — так званий «обхідний трубопровід». Символічна акція, особливо на тлі нинішнього напруження мiж Україною та Росією. «Газовий інструмент» знову став механізмом з’ясування міждержавних вiдносин. Такого рівня напруження українсько-російські відносини в останні роки не знали, мабуть, із часів горезвісної «тузлинської кризи». Кульмінацією стала жорстка заява російського президента Володимира Путіна цього тижня. За його словами, український бюджет «отримав значні кошти за рахунок приватизації, кредитів західних фінансових інститутів під енергетичні проекти». «Рахунок іде на мільярди. Цього цілком достатньо, щоб купувати необхідні обсяги газу в Росії за ринковими цінами», — заявив Путін. Учорашні слова заступника голови Секретаріату Президента України Анатолія Матвієнка були ніби реакцією. Він припустив, що Україна має право ставити питання про перехід сплати за оренду Чорноморського флоту на світові ціни. «Якщо ми переходимо на світові ціни, то, вочевидь, Україна вправі ставити питання про відповідні світові тарифи і стандарти розташування іноземних військ на території іншої держави», — наголосив він. «День» звернувся до експертів із запитаннями: якими є причини нинішнього загострення між Україною та Росією, а також якими можуть бути механізми врегулювання нинішнього напруження?
Юрій ЩЕРБАК , Надзвичайний і Повноважний Посол України:
— Днями я був у прямому ефірі з Росією на «Радіо Свобода». Мене просто вразила кількість дзвінки та ворожість до України, яка звучала в словах росіян. Вони кажуть: «Ви зрадники, ви пішли від нас, ви проводите антиросійську політику, і ми не будемо вас обігрівати». Звичайно, були й інші дзвінки, люди говорили, що хочуть, щоб ми були в Європі, що ми для них — приклад. Але в цілому настрій був дуже негативним. Це певною мірою характеризує стан наших відносин і те, що роблять російські ЗМІ щодо висвітлення ситуації в Україні. Коли я сказав своїм співрозмовникам про те, що Росія має прекрасні відносини з НАТО, впливає на дуже серйозні рішення Альянсу, має набагато кращі відносини із Євросоюзом, ніж Україна, і запитав їх, що ж, власне, ворожого зробила Україна щодо Росії, то ніхто не зміг відповісти. Я думаю, що це, на жаль, спланована державна акція, артилерійська підготовка перед нашими виборами, для того, щоб залякати, збити з пантелику наші політичні партії, які почнуть думати: що ж ми такого неправильного зробили у відносинах із Росією?
Ринкова суперечка щодо ціни на газ не повинна пов’язуватися з якимись політичними кампаніями, це зовсім інший вимір. Можна пристати на ідею, що Росія переходить на ринкові відносини. Але тоді треба казати про те, що і Україна вийде на ринкові відносини щодо транспортування газу, зберігання газу, щодо Чорноморського флоту, який сплачує за оренду абсолютно не за ринковими поняттями. Ми не повинні політичні забаганки якоїсь сторони вносити в нормальний процес економічних переговорів. Але, на жаль, газ знову використовують як політичну зброю саме перед виборами.
Я переконаний, що це тимчасова акція. Якщо зберігати спокій і не піддаватися на жодні провокації, то вона спаде як піна. Росіяни стверджують, що цей рік був змарнований для двосторонніх відносин. Я не думаю, що це так. Чим відзначилися Рік Росії в Україні та України в Росії? Давайте трохи відпочинемо від цих років. Якщо цей рік був роком нейтрального ставлення без будь-яких сплесків у той чи інший бік, то це теж непогано. Перед нами ще дуже багато років, нікуди ми одне від одного не дінемось.
На жаль, треба сказати, що Україна не має жодного стратегічного плану щодо Росії. Нам увесь час нав’язують: ось є ініціатива, давайте, приєднуйтесь. Чому ми не висуваємо ініціатив, які б були в нашому національному інтересі? Насамперед, звичайно, потрібно висувати конструктивні ідеї. Якщо Росія повертається до ідеї газотранспортного консорціуму, то давайте висувати ідею про консорціум на наших умовах, із запрошенням і європейців, і американців. Як відомо, для порядку денного саміту «великої вісімки», який пройде в Росії, Володимир Путін запропонував тему енергетичної безпеки.
Яка може бути енергетична безпека, якщо у відносинах між двома партнерами, один із яких є газопостачальником, а другий газотранспортером, немає довіри? Ми готові брати участь в системі енергетичної безпеки, але ми повинні так само бути захищені від різкого підвищення цін. Якщо підвищувати ціни, то поступово підвищувати й вартість транспортування газу, інших послуг, які надає Україна.
Ми побачимо, що багато наших політиків піддадуться на цю передвиборну акцію з боку Росії. Вони казатимуть: так, дійсно, Україна щось не те зробила. Нас увесь час ставлять в позицію держави, яка виправдовується. Але ми не повинні виправдовуватися, що в нас є свої національні інтереси. Це потрібно вперто, спокійно пояснювати російським партнерам і всьому світові.
Я думаю, що це сигнал, щоб держава врешті-решт прокинулася: у нас жахлива ситуація з енергозбереженням, ми не використовуємо наявних альтернативних джерел електроенергії. Нам потрібно отямитися і пройти це випробування: тоді нам не буде страшна та ціна, яку нам нав’язують. Зрештою, якщо говорити про геополітичну свободу, то 160 доларів за тисячу кубометрів — не надто дорога ціна за те, щоб ми почували себе вільними від чужої євразійської доктрини.
Віталій БАЛА , директор Агентства моделювання ситуацій:
— Причина нинішньої кризи — відсутність достатнього професіоналізму в людей, які відповідають за російський напрям у нашій владній команді. Міністр закордонних справ Борис Тарасюк завжди був одним із основних моторів європейської інтеграції України. Як його перше призначення, ще за часів Кучми, так і друге не викликало особливого задоволення в політичної еліти Російської Федерації. Одна з основних проблем — це роздмухування певних інцидентів у двосторонніх відносинах. Наприклад, коли першого заступника міністра не пустили на об’єкти Чорноморського флоту, коли ніби стався захват українського маяка російськими військовими — замість того, щоб вирішувати це на рівні консультацій дипломатів, інциденти виносили нагору, все це потрапляло в ЗМI. Напевно, ми робили це спеціально, щоб показати, як ми дбаємо про свої інтереси, але, на мою думку, це був програшний варіант.
Зараз усі спостерігають за «пристрастями» в газовій сфері. Популістські гасла спрацьовують усередині країни, але у зовнішній політиці вони неприйнятні. Треба було на рівні консультацій, щоб широкий загал про це не знав, обговорити алгоритм вирішення тих чи інших завдань — а вже потім, коли ці питання підходять до логічного завершення, виходити на публіку. А ми багато заявляли, та в результаті маємо те, що маємо.
Перед виборами до Верховної Ради України Росія, на мій погляд, робитиме ставку на кілька потужних політичних сил для того, щоб у результаті жодна з них не мала контрольного пакету. Це візантійський принцип: «Розділяй і володарюй». Безумовно, США певною мірою нівелюють російський вплив, але не настільки, щоб ми могли спокійно почуватися. Бездарна зовнішня політика в російському напрямі призвела до того, що на нас можуть чекати серйозні внутрішні проблеми: нестача тепла, зростання цін на продукти широкого вжитку тощо.
Спочатку не відбувся візит російського прем’єра в Україну, потім до Росії не поїхав наш міністр палива та енергетики. Перший крок назустріч робить сильний. Президент Ющенко має першим проявити ініціативу — так, вони говорили із Путіним по телефону, але я гадаю, що треба знайти привід, спробувати через канали особистих зв’язків домовитися, можливо, не про формальну, а про неформальну зустріч і поїхати поговорити про все один на один. Справа зрушиться з місця тільки тоді, коли проясниться ситуація між двома президентами. Поки Путін не скаже — нічого в російській позиції не зміниться. Наш президент, безумовно, мусить домовлятися з ним.
Вадим КАРАСЬОВ , директор Iнституту глобальних стратегій:
— Я бачу чотири основні причини сьогоднішнього напруження в українсько-російських відносинах. Причина перша — це різний генезис політичних режимів у наших країнах. Політичний режим і нові еліти України походять від революції. Водночас, як нинішня російська політична еліта й політичний режим, швидше, консолідуються та мобілізуються на основі недопущення «кольорових революцій» як у РФ, так і на всьому пострадянському просторі.
Друга причина. До помаранчевої революції відносини наших країн не були безхмарними, проте вони будувалися на структурній політичній схожості українських і російських еліт, на дружбі й особистих контактах президентів, контактах голів адміністрацій. Це були не відносини держав, а відносини пострадянських еліт, схожих за генетикою та за етично- владних інструментальних і ментальних кодах. Після «кольорової революції» та приходу до влади Віктора Ющенка ця структурна й ментальна основа взаємодії еліт розсипалася. Ющенко й Путін — різні. Путін — геополітик, Ющенко — геофінансист. Путін за природою та місією — контрреволюціонер, Ющенко за походженням і природою — революціонер. I це не може не створювати психологічної іскри при особистих контактах, яких багато в чому тому й немає. Відносини еліт, які формували контекст українсько-російських відносин, розпалися, а міждержавні, дипломатичні механізми, які повинні стати платформою формування нових відносин, не створено. Вони лише формуються, й зараз у стадії «здачі до експлуатації». У ході болісних трансформацій, переговорів навколо російського газу, виробляються формули українського національного інтересу та російського національного інтересу (поки що в газовій сфері).
Третя причина — енергетична. Вона пов’язана з тим, що Росія поки є безальтернативним джерелом енергоресурсів для України. I ця безальтернативність, накладена на попередні причини, формує суперечливий і навіть конфліктний контекст російсько-українських енергетичних відносин. I передусім через газові проблеми.
Звідси — наступна причина складностей і дотепи російсько- українських відносин. Росія намагається використати газ як інструмент і аргумент по відношенню до України. Старі форми залежності, лояльності, контактів, які багато в чому формувалися на ґрунті газової залежності та газових преференцій, сьогодні відходять. Росія від них відмовляється, пропонуючи монетизацію газових відносин. Україні також не потрібна ця газова залежність, яка потім може трансформуватися в ті чи інші форми політичної лояльності та залежності. Україна використовує газово- транзитний аргумент. I цей конфлікт зараз багато в чому моделює загальний стан ситуації в українсько-російських відносинах. Але з іншого боку, може формувати в експрес-режимі нові форми та формули українсько-російських відносин як двох держав із урахуванням їхніх національних, у цьому випадку — енергетичних інтересів.
Як би там не було, Україна та Росія починають взаємодіяти як дві різні нації, що розвиваються в різних політичних і геополітичних траєкторіях. I траєкторії розвитку, які розходяться — інтеграційні, стратегічні, геополітичні — не можуть не формувати іскри напруження й по лінії дипломатії, й по лінії громадської думки, й по лінії економічної та енергетичної співпраці. Тим більше, що дипломатія — й російська, й українська — ще не навчилися діяти в цих умовах, і були багато в чому захопленими зненацька. Особливо це стосується української енергетичної дипломатії, якої взагалі досі не було. Тому що основним газовим дипломатом і енерголобістом в Україні завжди був президент Кучма. Ющенко свідомо не хоче грати такої ролі. Він не бажає зв’язувати себе саме з цією президентською місією. Але альтернативної, й, головне, конструктивної та ефективної енергетичної дипломатії, поки що в Україні немає. МЗС зайняте більше абстрактно-ідеологічними проектами: ГУАМ, Спільнота демократичного вибору, НАТО. I орієнтується, швидше, на евроатлантичний Брюссель, а не на газову Москву. I в умовах дипломатичного вакууму, в цей вакуум прориваються конфліктні ситуації, суперечливі заяви чиновників, публічне з’ясування відносин й інше.
На мій погляд, формула виходу з цієї кризи для еліт обох країн наступна: розуміти (ситуацію), розрізняти (де чиї інтереси, в чому виграш і програш), рахувати (це повинна бути колективна геоекономічна математика: наскільки може вплинути підвищення ціни на газ, плати за транзит і т. д.) і зустрічатися (чим більше контактів, тим менше непорозумінь).
Марія ЛIПМАН , Центр Карнегі (Москва):
— Сьогоднішнє напруження відносин між нашими країнами пов’язане з тим, що російський уряд зараз дуже впевнено себе почуває у світі і по-новому заявляє про себе як про могутню державу. Величезний запас ресурсів у Росії, дуже високі ціни на нафту та газ — усе це дає можливість Росії досить упевнено відчувати себе на світовій арені загалом і, зокрема, у відносинах із сусідами. I, оскільки Росія експортує і в Україну й через Україну ці важливі енергетичні ресурси, це дає їй можливість диктувати свої умови. А після невдалої спроби Росії рік тому вплинути на політичну ситуацію в Україні існує сильне бажання якимось чином відігратися за програш. Тим більше, що можливості для цього в Росії є.
Але оскільки ні та, ні інша сторона не припускає, що відносини між країнами буде розірвано, що Україна знайде інше джерело енергоресурсів для себе чи європейці скористаються якимось іншим шляхом транзиту, домовитися нашим країнам усе ж таки доведеться. Тут багато що залежатиме від дипломатичного мистецтва та реальних можливостей, важелів і аргументів, які кожна сторона може запропонувати. Мені тільки представляється, що на сьогодні в Росії в цих переговорах сильніші позиції. Те, що переговори по газу вийшли вже на найвищий рівень — на розмову між президентами — це запорука того, що компроміс буде знайдено. Тому що, якби протиріччя заглиблювалися, то, напевно, президенти взагалі не стали б на даному етапі розмовляти один із одним.
