Саме цьому питанню і були присвяченi вчорашні парламентські слухання «Фінанси і банківська діяльність: сучасний стан і перспективи розвитку». Їхня мета, зокрема, полягала в пропаганді ідеї пріоритету захисту прав кредиторів — базового принципу ринкової економіки.
Зі слів голови правління Укрсоцбанку Бориса Тимонькіна, згаданий казус (кредит видавали в одному з обласних центрів під «серйозну» заставу нерухомості) — аж ніяк не одиничний у великій судовій практиці українських банкiв. Про дивну прихильність судів до несумлінних позичаль ників можна судити хоч би з того, що з восьми десятків звертань Укрсоцбанку до судів за останні п’ять років тільки з двох (!) винесли звинувачувальні рішення, причому в обох випадках (4 та 6 років позбавлення волі) постраждали сумлiннi підприємці, які невдало вклали отримані гроші у свій бізнес. А в справах iз навмисного неповернення мільйонних кредитів банк не зміг нічого добитися. «Надто легко стало в Україні не повертати кредити. Навіть народилася така приказка: тільки боягуз сьогодні повертає кредит», — вважає президент Асоціації українських банків Олександр Сугоняко.
Несумлінні позичальники мають у своєму арсеналі цілий набір прийомів (від примітивних до найвитонченіших), які дозволяють залишати кредиторів «з носом». Тільки щодо Укрсоцбанку зареєстровано 130 випадків продажу застави, й у всіх випадках слідчі дружно відповідали, що «корисливого наміру» не виявлено. Доводиться констатувати, резюмує Б. Тимонькін, що, маючи справу зi свідомим виведенням грошей «на сторону», правоохоронні органи й суди виявляються безпорадними.
За свідченням голови правління банку «Надра» Ігоря Гиленка, останнім часом стало «модним» оспорювати законність кредитного договору через порушення права підпису: благо, законодавча норма залишає лазівку для такого трактування. Інший популярний спосіб уникнення оплати наданого кредиту, зі слів І. Гиленка, полягає в тому, щоб «розрубати ланцюжок» на ранній стадії, тобто визнати недійсним договір, згідно з яким до позичальника перейшло майно, закладене згодом під банківський кредит. Головне для нечистого на руку позичальника — будь-яким способом (часто під надуманими причинами) припинити або хоч би призупинити виконавчі процедури з відчуження закладеного майна. І коли суд приймає таке рішення і процес припиняють на довгі місяці, можна здійснити чимало комбінацій із заставою. Відомі також випадки, коли виконавчу службу, зобов’язану описати закладене майно, просто не допускали на об’єкт, і ніхто за це не поніс відповідальності.
Судова влада, проти якої ополчилися банкіри, брати на себе всю провину, природно, не хоче. Хоч і визнає, що сьогодні в Україні, як сказав суддя Верховного Суду України Микола Гусак, діє не сила права, а право сили. З його слів, це «тимчасова проблема», пов’язана з реформуванням судового устрою. Що стосується відсутності вироків з позовів кредиторів, то, на думку М. Гусака, винесені судові рішення не завжди пов’язані з суб’єктивізмом і сваволею суддів: у більшості випадків це результат неналежного законодавчого регулювання, а тому без зміни законодавства реформування судової практики неможливе.
Голова Національного банку України Сергій Тігіпко вважає, що основними питаннями захисту прав кредиторів, які слід вирішувати на законодавчому рівні, повинні стати створення реєстру прав на нерухоме майно з прив’язкою його до земельної ділянки, створення бюро кредитних історій, що накопичують інформацію про позичальників, спрощення формальних процедур оформлення застави і реалізації закладеного майна. Проте передусім, як вважає перший заступник голови парламентського комітету з питань правової політики Микола Онищук, необхідно змінити стереотип сприйняття банківських проблем народними депутатами, які вважають їх корпоративними питаннями. Тим часом захист прав кредиторів — це проблема всього суспільства й економіки загалом, оскільки з нею пов’язані низький рівень інвестицій в Україні, порівняно невеликі обсяги кредитування, високі відсоткові ставки за кредитами і великі ризики неповернення позикових грошей.
