Наступний рік у Росії, схоже, стане роком 1150-річчя російської державності. Уже підписано президентом Д.Медведєвим відповідний указ. Та й сам президент нещодавно вирішив поспілкуватися з цього приводу зі світилами російської історичної науки у Володимирі-на-Клязьмі.
Читаючи стенограму цього спілкування, я трохи заздрив росіянам. Усе-таки їхні високопоставлені державні мужі (не лише Д. Медведєв, а й В. Путін) спілкуються з гуманітаріями і, відповідно, розуміють значення гуманітарної сфери для держави. Тому держава Російська зараз здійснює активну культурну експансію. Ми ж, на жаль, дуже слабенько реагуємо на неї, а дехто (особливо це стосується наших високопоставлених) ладен тихенько відсиджуватися в затінку «Русского мира».
Прекрасно розумію Д. Медведєва. Для нього так званий ювілей російської державності — це непоганий піар-хід (особливо в умовах передвиборчої президентської кампанії), це, зрештою, ще одна ідеологічна можливість консолідувати різношерсту в етнічному плані Російську Федерацію. Не даремно під час спілкування президента з істориками часто звучала думка, що Російська держава завжди була багатонаціональною. І це, так би мовити, її доля.
Однак при всіх своїх плюсах для російського керівництва цей ювілей має багато сумнівних моментів. До речі, сам Д. Медведєв говорив, що довго думав, чи треба підписувати указ про це святкування. І недаремно...
Ось про це сумнівне й хотілось би поговорити.
ЧИ БУЛА СТВОРЕНА 862 РОКУ ДЕРЖАВА РОСІЙСЬКА?
Про нашу давню історію ми небагато маємо писемних джерел. Та й ті джерела викликають чимало запитань. Але маємо, що маємо. І будемо виходити саме з них. Тим більше, що дата заснування держави Російської відштовхується від цих джерел.
Отже, що сталося 862 року?
Доступні нам писемні джерела говорять, що тоді новгородці закликали до себе на княжіння варягів Рюрика, Синеуса й Трувора.
Якщо неупереджено проаналізувати їх, то жодне з них не подає цю подію як заснування держави, тим більше держави Російської в тому сенсі, як її розуміють сучасні росіяни.
«Повість минулих літ», на яку переважно посилаються, обѓрунтовуючи дату заснування держави Російської, подає таку історіософську версію. У давнину полянами в Києві, що є серцем Русі, правили свої князі — Кий, Щек і Хорив. Їх літопис фактично трактує як засновників держави. Однак їхня династія згасла, а Київ захопили хозари. Та все ж поляни вели боротьбу з хозарами. У північних землях, де мешкали як слов’янські племена (словени, кривичі), так і племена фіно-угорські (чудь, весь), порядку не було — на відміну від полян, котрі були тямущим народом. Треба враховувати, що основна частина «Повісті минулих літ» писалася в Києві. Тому тут часто зустрічаємо намагання вивищити киян, показати їхню цивілізованість на фоні «відсталості й нетямущості» інших племен. Особливо такі намагання принизити подибуємо щодо новгородців. І це зрозуміло. Адже Новгород був конкурентом Києва на шляху «із варягів у греки».
Виявом «нерозумності» новгородців можна потрактувати закликання ними варягів. Мовляв, новгородці не могли порозумітися між собою й тому змушені були кликати іноземних правителів. Тобто закликання варягів не трактується як явище позитивне. Радше, навпаки. Правда, тут є один цікавий момент: варягів літопис іменує «Руссю».
Далі в «Повісті минулих літ» йдеться про те, що Київ звільнили від хозар варяги Аскольд і Дір, котрі почали тут княжити. Однак їх підступно вбив Рюриків родич Олег, а потім на київському престолі опинився син Рюрика — Ігор. Ось так Рюриковичі перебазувалися з «Руссю» із Новгорода до Києва. Останній же був названий Олегом «матір’ю міст руських».
Легенда про закликання варягів до Новгорода у багатьох моментах є незрозумілою, навіть «нелогічною». Закономірно, вона викликає чимало запитань. Однак не будемо на цьому спинятися. Тим більше, що існує багато літератури з цієї теми, де мало не кожен дослідник подає свою версію, «як то насправді було». Зрештою, ця легенда породила різні інтерпретації в пізніших літописних зводах. Але це вже предмет окремої розмови.
Якщо йти строго за текстом «Повісті минулих літ», то легенда про закликання варягів не трактується як створення держави. Перед цим свою державу мали поляни з центром у Києві. Та й новгородці, хоч і не могли порозумітися, але вже мали своє управління. Тобто Рюрик, Синеус і Трувор прийшли на готове. В ліпшому разі — закликання варягів можна трактувати лише як утвердження династії Рюриковичів на Русі.
Дехто з дослідників допускає, що ця легенда виникла в Новгороді, аби легітимізувати існуючу практику закликання новгородцями князів на правління (у них князь виконував суто воєнну функцію, обороняв місто від ворогів). Можливо...
Проте крім «Повісті минулих літ», існують інші джерела, котрі подають свою версію закликання варягів. Цікавим є так званий Іоакимівський літопис, який чомусь не дійшов до нашого часу, однак він був використаний В.Татищевим у його «Історії Російській». Так ось, згідно з цим літописом, новгородці мали своїх князів, а, відповідно, й свою державу задовго до Рюрика. Навіть наводиться своєрідна генеалогія цих князів. Говориться про мудрого правителя Гостромисла, який довго княжив у Новгороді й з ініціативи якого ніби були закликані варяги. До речі, про Гостромисла як про давнього правителя Новгорода згадує й «Повість минулих літ». Очевидно, це була реальна людина, яка залишила добрий слід у пам’яті новгородців. Про численних новгородських князів «до Рюрика» розповідає Новгородський хронограф 1680 р. Про новгородського князя Бравліна, який теж правив у Новгороді до Рюрика, згадується в «Житії святого Стефана Сурозького».
Як бачимо, давні джерела, в тому числі й «Повість минулих літ», не розглядають Рюрика та його братів творцями державних структур у Новгороді й узагалі на Русі. Більше того, збереглися певні відомості, що закликання варягів спричинило невдоволення новгородців і вони повстали. Так, у Никонівському літописі є такий запис під 864 роком: «У той рік обурилися новгородці, кажучи: «Як можна нам бути рабами і терпіти стільки зла від Рюрика та його роду». І в той рік убив Рюрик Вадима Хороброго та багатьох інших новгородців убив, і спільників його». Із цього повідомлення складається враження, що закликання варягів насправді було окупацією вже існуючої Новгородської держави норманами.
Словом, виходячи з існуючих писемних джерел, вважати 862 р. часом заснування Руської (а тим більше Російської!) держави було б великою натяжкою.
ЯК ВАРЯГИ СТАЛИ ЗАСНОВНИКАМИ ДЕРЖАВИ РОСІЙСЬКОЇ?
Однак виникає цілком закономірне питання: добре, якщо давньоруські джерела не дають підстав вважати 862 р. часом заснування Російської держави, то звідки взялася ця дата? Щоб зрозуміти це, необхідно звернутися до реалій становлення Російської імперії. Батьком цієї держави можна вважати Петра І, який став на шлях модернізації Росії, здійснюючи це не без допомоги українців, зокрема гетьмана І.Мазепи. До речі, ці моменти імперського становлення чудово показала російська дослідниця Т.Таїрова-Яковлєва у виданій цього року книжці «Иван Мазепа и Российская империя». Однак після повстання І.Мазепи до українців із боку Петра І та його оточення довіра значно зменшилася, хоча вони й далі відігравали далеко не останню роль серед імперського істеблішменту. Петро І зробив ставку на залучення іноземних, передусім німецьких, спеціалістів. ХVIII ст., час становлення Російської імперії, водночас було періодом активного проникнення сюди німецьких елементів. Вихідці з Німеччини зайняли вищі державні посади. Наприклад, у наступному ХІХ ст. німецьке населення імперії становило всього 1 %, однак серед керівництва Міністерства закордонних справ німців було 57%, військового міністерства — 46%, серед керівництва Міністерства пошти й шляхів сполучення — 62% і т.ін. Онімечилася навіть династія Романових. У прямому чоловічому поколінні вона припинила своє існування після смерті Петра ІІ, а в жіночому — після смерті Єлизавети Петрівни. На російському троні фактично з 1761 р. засіли аристократи німецького походження, котрі користувалися ім’ям Романових як своєрідним династичним псевдонімом. Щоб переконатися в справедливості цієї думки, досить придивитися до родових зв’язків цієї династії. Зрештою, якщо батьком Російської імперії був Петро І, то її матір’ю — Катерина ІІ, яка, як відомо, була стовідсотковою німкенею й навіть народилася та виховувалася в Німеччині.
Не дивно, що такий стан речей потребував ідеологічного виправдання. І таке виправдання не забарилося. Вже в 30-х рр. ХVIII ст. німецький історик Готліб Зігфрід Байєр, який працював у Російській академії наук, почав розробляти так звану норманську теорію. Вперше її оприлюднив для широкої публіки офіційний імперський історіограф (теж німець!) Герхард Фрідріх Міллер у 1749 р. на день народження цариці Єлизавети Петрівни. Тоді він виступив із доповіддю «Походження племені та імені російського». Основна думка, що прозвучала в цій доповіді, така: мовляв, початки держави Російської сягають 862 р., коли новгородці закликали варягів Рюрика, Синеуса й Трувора; саму ж назву «Русь» вчений виводив зі шведської мови; на його думку, «Руссю» іменувалося одне з варязьких (норманських, шведських) племен, яке й створило державу в Новгороді, котра пізніше охопила терени всієї Русі.
Можна говорити, що з того часу в російській історіографії утверджується норманська теорія. Вона стає офіційно визнаною. Її визнавали стовпи російської історіографії — В.Татищев, Н.Карамзін, М.Погодін, С.Соловйов, В.Ключевський та інші. Хоча ця теорія мала антислов’янський і, зрештою, антиросійський характер. Адже з неї випливало, що слов’яни не здатні створити свою державу. Для цього їм треба закликати варягів, сиріч німців. Що, зрештою, й успішно робилося в Російській імперії.
Цікаво відзначити, що антинорманістами переважно були українські історики. Тут можна угледіти цікавий історичний сюжет. Адже в умовах Російської імперії, особливо на її початках існування, вихідці з України претендували на свою (і немалу!) долю імперського пирога. Часто їм доводилося змагатися з німцями, що і знаходило вияв на рівні ідеологічному.
Те, що пронімецька норманська теорія отримала офіційне визнання, завідчило помпезне відзначення 1000-річчя Російської державності в 1862 р. Сталося це за правління царя-«освободітєля» Олександра ІІ. До речі, під час зустрічі Д. Медведєва з російськими істориками жваво обговорювався цей сюжет. І деякі з істориків намагалися переконати президента, що цар невипадково наказав відзначати цей ювілей, що Росія в той час переживала кризу, змушена була йти на реформи тощо. Так-то воно так. Дійсно, пишне відзначення 1000-річчя російської державності мало на меті консолідувати імперію в непростих умовах, утвердити ідею імперської величі. Але разом із тим підносилася антиросійська норманська теорія. І зараз російські історики про це воліють мовчати. Цікавий вияв національної гордості великоросів!
ЧОМУ БІЛЬШОВИКИ ЗАБУЛИ ПРО ЗАСНУВАННЯ ДЕРЖАВИ РОСІЙСЬКОЇ?
1150 років російської державності, яку збираються святкувати наші північні сусіди, дата не така вже й кругла. Круглішою датою було 1100-річчя. Однак у 1962 р. у Радянському Союзі, який був спадкоємцем Російської імперії, цю дату ніхто не відзначав. Чому це так?
Знову маємо справу не стільки з наукою, як з ідеологією. На початку існування СРСР, у 1920-х рр., у радянській історіографії продовжувала зберігати свої позиції норманська теорія. Однак у 30-х рр. ситуація почала змінюватися. Гітлерівська Німеччина почала виявляти агресивні наміри. Радянсько-німецькі відносини не були простими: тут дружба поєднувалася із протистоянням. Перемогло останнє, яке вилилося в німецько-радянську війну 1941—1945 рр. Звісно, в таких умовах радянські ідеологи не могли не помітити шкідливості норманської теорії. Вони раптом з’ясували, що норманське походження терміна «Русь» дає підстави німецьким ідеологам вважати, що германський расовий елемент дав слов’янам державну структуру й, відповідно, слов’яни нездатні до державотворення.
Тому розпочалася нещадна боротьба з норманістами, які стали «класовими ворогами». Погляди норманістів офіційно засуджувалися, у радянських виданнях вони почали кваліфікуватися як антинаукові (!), а вважатися норманістом стало небезпечно.
Звісно, в таких умовах святкувати 1100-річчя російської державності було недоречно. Та й загалом ідеологічно шкідливо.
ЧИ МАЄ ДАТА 862 р. СТОСУНОК ДО ДЕРЖАВИ РОСІЙСЬКОЇ?
862 р., тобто час закликання в Новгород варягів, це передусім історія Новгородської землі. Як уже було вказано, самі новгородські джерела розглядають цю дату не як час заснування своєї державності, а лише як епізод у своїй державній історії.
Але є ще інше питання. Чи можна вважати давню історію Новгорода частиною історії сучасної Російської держави, яка мала таких попередників, як Радянський Союз, Російська імперія, Велике князівство (царство) Московське? До речі, під час зустрічі Д. Медведєва з істориками одного з них, І. Гілязова, «прорвало» й він мимоволі сказав правду-матку. Ось як це звучить в оригіналі: «Так что здесь надо учитывать, что с самого раннего периода русской истории, или российской истории, российской государственности (пробачимо вченому мужу цю термінологічну плутанину. — П. К.), разные народы вносили свой неповторимый вклад. К сожалению, этот момент у нас очень часто не учитывается, остается в стороне. Даже когда мы говорим о Золотой Орде, мы очень часто ее упоминаем только в негативном отношении, хотя если взглянуть посерьезнее и на основании многочисленных источников, собственно, без Золотой Орды не было бы Московского государства». Далі І. Гілязов звернув увагу на те, що, наприклад, коли до Московської держави приєднали Казанське ханство, то в ньому проживало приблизно стільки ж людей, як і в Московії. Отакою слов’янською була ця держава!
Дійсно, Московія зародилася й сформувалася в лоні Золотої Орди. І тут немає чого соромитися! Золота Орда була на той час досить розвинутою й могутньою державою. А щодо Київської Русі як попередника Московії, то це не більше, ніж історичний міф, витворений, до речі, не без участі українських інтелектуалів. Останні, потрапляючи на службу до Московії в ХVII—XVIII ст., зацікавлені були довести свою «єдинокровність» із московітами. Для цього творився міф про Київську Русь як предтечу Московії. Наприклад, це бачимо в популярному підручнику історії «Синопсис» (1674), який уперше надрукували в Києво-Печерській лаврі.
Але повернімося до Новгорода. Так, територіально це зараз Росія. І це ніби дає право історикам включати новгородську історію в історію Росії. Насправді ж новгородська історія була частиною історії Русі (не Росії!). І субетнос, який виник на новгородській землі в період Середньовіччя, був пов’язаний із Києвом та українськими землями. Тому в культурному сенсі новгородці виявилися ближчими до українців, аніж до «корінних росіян», про що свого часу писав М. Костомаров, використовуючи власні польові дослідження. Приєднання ж Новгородської землі до Московії супроводжувалося широкомасштабними репресіями проти місцевого населення, його винищенням, депортаціями. Такі репресії варто кваліфікувати як етноцид. У результаті цього етнокультурне обличчя Новгородської землі зазнало суттєвих змін у складі Московської (Російської) держави.
Тобто як не крути, а віднести закликання варягів у 862 р. до історії російської державності в сучасному її розумінні дуже й дуже проблематично.
ІДЕОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ СВЯТКУВАННЯ 1150-РІЧЧЯ РОСІЙСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ
Як уже зазначалося, Д. Медведєв, за його ж словами, довго думав, чи підписувати указ про відзначення цього ювілею. І недаремно. Він, певно, як розумна людина усвідомлює, що відзначення цього ювілею має сумнівні ідеологічні моменти. Адже доведеться офіційно визнати норманську теорію, а, отже, й визнати, що росіяни не здатні до державотворення, що треба йти по досвід до «варягів», сиріч західноєвропейців.
До речі, під час зустрічі з Д.Медведєвим деякі історики намагалися заспокоїти президента, демонструючи «правильність» норманської теорії. Наприклад, Є.Носов договорився до того, що в Новгороді «скандинавських находок ничуть не менше, чем в столице древней Швеции Бирке, чем в Хедебю, в Дании». Що тут скажеш? Сильна наука — російська археологія!
Звісно, Д. Медведєв аж ніяк не зацікавлений у концентрації уваги на норманській теорії. Його більше цікавить ідея єдиної, але багатонаціональної держави Російської. А цей ювілей ніби дає підстави для проштовхування такої ідеї. Не даремно ж іще одне світило російської історичної науки, господін Ю. Петров, видав під час зустрічі з президентом такий перл: «Особенность Руси именно в том, что в Польше или в Чехии возникли мононациональные государства, а Русь с самого начала являлась многонациональным государством». Здається, історик Ю.Петров не відає, що в період Середньовіччя держави формувалися часто не на етнічній основі й часто були «багатонаціональними». Такими були і Німеччина, чи то Священна Римська імперія, і Франція, й Англія, й Іспанія... Щодо Чеського королівства, то воно, приміром, за часів правління Пшемисла ІІ включало, крім Чехії, Моравію, Австрію (разом із Віднем), Штірію, Карінтію і Крайну; а за часів Карла IV до Чеського королівства належали, крім тієї ж Чехії, Моравія, Сілезія, Лужиці й Бранденбург із Берліном на додачу. Воістину моноетнічна держава! Про моноетнічну середньовічну Польщу просто смішно говорити. Навіть сьогодні, незважаючи на тривалий час етнічної консолідації, в Польщі є національні меншини українців та білорусів, а також кашуби, не кажучи про інші субетноси. Тобто «багатонаціональна» Русь аж ніяк не була винятком, а швидше правилом. Та блискучі російські вчені про це не відають.
УКРАЇНСЬКИЙ КОНТЕКСТ. ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГУ
Той же інтелектуал високої проби, господін Ю. Петров, творчо розвинувши свої думки щодо багатонаціональності Давньої Русі, видав іще одну «зело мудрую» думку: «Пожалуй, неплохо об этом помнить и отметить этот праздник (мається на увазі 1150-річчя закликання в Новгород варягів. — П.К.) вместе с нашими славянскими братьями — с украинцами и с белорусами. Пока я не знаю точно, насколько они реагируют на наши предложения, но, мне кажется, с такими предложениями к ним надо обращаться еще и еще».
Цілком хочу підтримати це світило російської науки. Думаю, його «предложения» з розумінням зустрінуть у регіонах України. І вдячні «славянские братья» в якійсь Одесі, де є пам’ятник цариці Єкатєрінє, чи в Луганську, де є пам’ятник жертвам УПА (виявляється, УПА була на Луганщині!), обов’язково спорудять пам’ятник 1150-річчю «российской государственности».
