Примруживши оченята і скорботно підібгавши маленькі губи, двоє подільників перед телекамерою обговорюють обшуки в конторах, які вони повідкривали по всьому світу, щоб легше жилося їхній головній фірмі. І ось авторитет каже «смотрящему»: «Сподіваюся, поки нікого не саджають?».
Це такий професійний гумор. Та в кожному подібному жарті є основа, на якій грунтується професія. Отже, жарт може виявитися обмовкою. І прем’єра Володимира Путіна насправді можуть тривожити відносини із західною юстицією. Обговорюючи з Олексієм Міллером виїмку документів дочірніх компаній «Газпрому», зроблені мало не в десятці країн Євросоюзу, наш найавторитетніший підприємець знає, що звинувачення у ціновій змові можуть закінчитися серйозними втратами. І не лише для дочірніх компаній. А й для всієї стратегії «Газпрому», що прагне прив’язати Європу до труби, щоб господарі нашого головного монополіста могли бути спокійні за своє майбутнє. Таким чином, втрати можуть бути не лише іміджевими і фінансовими
При цьому Путін добре розуміє, що є зв’язок між виїмками документів і наполегливими закликами того ж Євросоюзу диверсифікувати постачання енергоносіїв, невдоволеністю багатьох на Заході «Північним» і «Південним» потоками. Найімовірніше, він бачить і зв’язок між скоординованою атакою на трубні щупальця і його швидким поверненням на трон, одразу після оголошення про яке і відбулися обшуки. Значить, Європа вирішила, що потрібно заздалегідь потурбуватися про свою безпеку від активності майбутнього російського президента. А він побачив, що жодні Шредери і Берлусконі, що допомагають протягнути північний і південний трубопроводи, не зможуть припинити профілактичні заходи Заходу, спрямовані проти газового шантажу. Євросоюз здатний наполегливіше і сильніше за Україну і Білорусь протистояти російському «шприцові».
Під загрозою опиняється вся стратегія конвертації газових (й інших) зароблених на Заході грошей в західну ж економіку. Ініціатори її, окрім іншого, намагаються убезпечити себе від спроб втручання світової спільноти в процес привласнення всеросійської додаткової вартості під завісою «суверенної демократії». Якщо можливі обшуки (і подальші суди) в дочках «Газпрому», то можливі і арешти власності, зокрема фінансової, як, наприклад, це сталося з арабськими диктаторами. Адже саме вони були родоначальниками подібної стратегії. Та вона не допомогла ні бен Алі, ні Мубараку, ні Каддафі.
Наскільки західні правоприймачі серйозно здатні протистояти російським авторитетам, покаже і суд міста Ніцци. У четвер, 6 жовтня, він розглядає запит генпрокуратури РФ про екстрадицію російського бізнесмена Віталія Архангельського. У рідному Петербурзі його звинувачують в неповерненні кредиту. У цій історії замішані Сергій Матвієнко і вже колишній головний пітерський міліціонер Володимир Піотровський. А серед захисників Архангельського — Лев Пономарьов.
Справа там в звичайному для Пітера рейдерському захопленні успішного бізнесу за допомогою будь-якої влади, що опинилася під рукою. Незвичайно те, що жертва стала чинити опір. Архангельський написав у блог президентові (поки що) Медведєву, виїхав із сім’єю (четверо дітей) до Ніцци, подав на гонителів (зокрема, на Валентину Матвієнко) до судів Ніцци і Кіпру. Прокуратура, що, за свідченням слідчих, виконує пряме завдання пані Матвієнко, розгубилася настільки, що в обгрунтуванні екстрадиції наводить аргумент щодо незаконного усиновлення дитини. Хоча жодної такої справи проти Архангельського в Росії не заведено.
Виходить, що якщо Захід не видає тих, хто протистоїть російській владі і своєю чергою виставляє юридичні претензії до її щупалець, то він ясно демонструє, яке майбутнє чекає на майбутнього російського президента. Демонструє, застосовуючи професійну юридичну дикцію, а це страшніше за політичні та дипломатичні обтічні формулювання.
