Міжнародні експерти уже не перший рік говорять про ймовірну енергетичну кризу, яка настане тоді, коли світові запаси нафти та газу досягнуть критичної межі. Зараз найбільше родовищ цих цінних природних ресурсів є у країнах Близького та Середнього Сходу, Латинській Америці, значні запаси в Росії, США, Китаї, Лівії та Норвегії. Але рано чи пізно ці запаси вичерпаються. Тому вже нині чимало нафтових країн задумуються над освоєнням нових родовищ.
Значні поклади нафти та газу є в Антарктиді та Арктиці. Останнім часом увага міжнародної спільноті прикута саме до Арктики. За даними Державного університету Малаги (Іспанія), від 20 до 25% нерозвіданих запасів нафти та газу — саме на арктичних територіях. За іншими даними, запаси газу становлять там приблизно 30% від нинішніх світових запасів, а нафти — 13%.
Тож амбіції та ставки країн, які мають вихід до Північного Льодовитого океану, досить високі. Наразі територія Арктики поділена між США, Канадою, Данією, Норвегією і Росією на полярні сектори. Відповідно, найбільша конкуренція та боротьба за освоєння природних ресурсів точиться між цими країнами.
А от право на науково-пошукові дослідження мають як арктичні, так і неарктичні держави. Наприклад, Китай та Іран, незважаючи на територіальну віддаленість, саме так і роблять.
Україна, яка розташована набагато ближче, поки що без особливого ентузіазму цікавиться Арктикою не те що в плані освоєння природних ресурсів, а навіть щодо проведення наукових досліджень. Хоча ще кілька десятків років тому приблизно 50% усіх наукових експедицій, які проводилися на арктичних територіях, здійснювалися за активної участі українців.
